Роман розпочинається з того, що автор знайомить нас з Клодом Айрмонгером, якому 16 років і він ось-ось має одружитися (сімейна традиція). Його тітка втратила «свою річ» (це річ, яку дають при народженні, та з якою, ні в якому випадку не можна розлучатися, і, борони Боже, загубити її!).

Клод чує голоси усіх неживих предметів в домі-на-звалищі…

Що я хочу цим сказати? Клод чує як називають свої імена шафи, блюдця, салфетки, шкарпетки та ін. Саме так розпочинається знайомство читача з цією сімейкою…

До цього ж будинку потрапляє дівчина Люсі (у яку, до речі, закохується Клод),  і саме в цей час усі предмети будинку «виходять з-під контролю».

Невже дійсно предмети мають людські імена та розмовляють? Що може трапитися з тим хто втратить «свою річ»?

Чаклунство? Можливо…але про це ви дізнаєтесь не з моїх слів!

Що я можу ще сказати?

Книга така ж незрозуміла як і мій відгук до неї! До останньої сторінки мене не залишала думка «що я читаю?!», але все ж таки я дочитала і мені було цікаво, а іноді навіть смішно!

      Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Відгук надано у рамках "Читацької Спартакіади", ініційованої Молодіжною секцією Української бібліотечної асоціації

текст писала Горобець Олена,

м. Києв