Тож, коли мені, стільки років по тому, до рук потрапило англомовне (адаптоване) видання цієї історії, я згадала всю свою гамму почуттів, та заходилася його читати в оригіналі. До речі, почавши писати відгук, побачила, що є україномовне видання цієї історії. Та, мабуть, для мене таких емоцій вже буде занадто. Але, якщо хтось ще не читав - обирайте мову на власний смак!

Історія мене зачепила з першої строчки. Головне, що мене дивує і досі, це те, що книга має такий колосальний успіх, в той час як автор спойлеріть кінцівку у тій самій першій строчці. Він прямим текстом говорить своїм читачам, чим  завершиться його історія, але надалі створює такі яскраві живі образи, що ти підступно забуваєш про той спойлер. Саме так, навіть не згадуєш, а потім вона, кінцівка, тебе шокує, а на очі навертаються сльози. З цією кінцівкою не сперичаєшся. На неї неможливо обуритися. Вона шикарна по своїй суті. Її приймаєш.

Але ж по суті банальна історія, про кохання молодих людей, з різних суспільних прошарків. Кохання, що не визнане батьками (в цьому випадку батьком одної зі сторін). Кохання, що неодноразово обігравалося різними авторами з давніх часів. А сприймається читачем на ура, і має шалений, просто колосальний успіх.

Читаючи таку історію вдруге, замислюєшся над тим, чому нам подобаються сумні історії. Якщо відкинути мазохічний аспект людської особистості, мовляв люди просто полюбляють страждати, як на мене, лишається варіант перенесення досвіду. Ми читаємо, ми пропускаємо історію крізь себе, ми переживаємо ті емоції. Ми в певній мірі отримуємо такий негативний досвід та вчимося співчувати. І тут велику роль грає майстерність автора, який створює історію. Адже вона має ще й формувати смак, викликати ті відчуття, в них маєш вірити.

Напевно “Історія кохання” і дійсно написана дуже майстерно, якщо має такий успіх.

Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Юлія Чепурко,

м. Миколаїв