Так в оселі Берті, невизначеного віку безладної майстрині - килимарки,  з'явився Конрад: ввічливий, тихий, вихований хлопчик, який живе за правилами й страшенно переживає, якщо робить щось неправильно: «бо .. в технічно досконалому кінцевому продукті немає природних вад». Мрія, а не син – жодних проблем.

Такої думки й аптекар Егон, з яким Берті Барталотті приятелює «лише у вівторок і в суботу». Проте, однокласники Конрада ненавидять, та й завчена досконалість не робить знайду щасливим. Мама Берті й подруга хлопця, звичайна дівчинка Кіті, вирішили будь – що перевиховати Конрада.

Одна з кращих книг сучасної австрійської письменниці Крістіни Нестлінгер, про яку я випадково почула на Фейсбуці,  зачепила дивним сюжетом й незвичною для дитячої літератури проблемою (бо зазвичай дитячі твори  ідеалізовано – повчальні): чи нормальна та дитина, яка «справджує сподівання» дорослих? Чи зручна дитина – це щаслива дитина? Чи добре ведеться «ідеальній» дитині у зовсім не ідеальному світі, можливо, це просто подвійний стандарт, адже дорослі також не досконалі? Берті ексцентрична, незібрана, проте добра, Егон педантичний, проте відданий, а «чесні» виробники дітей більше турбуються про ділову репутацію, аніж про почуття дитини, хоч вона й з бляшанки. Однолітки також мають певні вади: вони б'ються, сваряться, списують, часом брешуть – звичайні діти.

Мабуть, доля моя - до старості любити дитячі книжки, особливо, якщо вони трошечки чудернацькі. Повість про «дитину з бляшанки» рекомендована для прочитання учням середнього шкільного віку, проте ця відверта, дещо іронічна, гротескова історія може сподобатись й дорослим, які відчують нюанси, не доступні дитячому сприйняттю.

  Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

текст писала Крамарєва Юлія,

завідуюча відділом соціокультурної діяльності

Полтавської обласної наукової універсальної бібліотеки

ім. І.П. Котляревського.