"Я кажу про це, згадуючи мільйони солдатських душ та душ мирних жителів і не лише на території цієї країни. І кожний мій спогад того часу нерозривно пов'язаний з долею маленької дівчинки Лізель, яку везли до прийомних батьків. З того часу справжньої матері вона більше ніколи не побачить. Прийомна родина Ганса та Рози стала для неї прихистком на наступні недовгі роки. Більше за всіх Лізель полюбила Ганса, якого згодом ніжно називала татом. Він був гарною людиною, і Роза була гарною людиною, але занадто сварливою, як на мене. Але повернімось до маленької крадійки книжок, бо саме про неї ця історія.
Свій перший трофей крадійка отримала, коли вкрала посібник гробаря, під час похорону свого маленького братика. А далі… Вона допомагала своїй прийомній мамі, розносячи випрані речі їх хазяїнам. Серед їх клієнтів була родина мера, а якщо бути точним, сімейними справами займалась його дружина. Бідолаха також втратила сина. Саме там Лізель здійснила свою другу крадіжку і третю… Тож я маю повне право називати її крадійкою книжок. Вона була дивовижною дівчинкою. Вкрала першу книжку, ще навіть не вміючи читати. До речі, цього казкового мистецтва її навчив Ганс, батько, який став найріднішою людиною в її житті. Був ще Руді… Маленький Руді, який став її близьким другом. Це сусідський хлопчик, з яким вони ходили разом до школи, їх пов’язує стільки подій, що зараз усі й не згадаєш. З Руді я теж зустрівся…
Я взагалі часто бував на Небесній вулиці, саме там жила і зростала мала крадійка. Назва вулиці така незвична, як згадую, то уявляю небо. У кожного виникне саме така асоціація, але насправді життя було там земне. Маленькі будиночки належали бідним людям, багатодітним сім’ям або самотнім вдовам.
Пам’ятаю, що саме там, у одному з підвалів будинків, ховався молодий єврей. Його звали Макс. Лізель його дуже любила. І саме на Небесній вулиці, серед цих сірих бідних будівель гралась та мріяла, споглядаючи зірки, крадійка книжок.
Свій останній візит на Небесну вулицю я ніколи не забуду… І вам не забути, коли ви дочитаєте цю історію до кінця. Перегорнувши останню сторінку, ви, мабуть, зможете відчути те, що відчував тоді я.
Я її зустрів, коли вона втратила свого маленького братика. Це був лише початок її втрат, невимовного болю та сліз. Я був поряд із нею, весь час…
Ви вважаєте, що Смерті важко до когось так звикнути, що він не здатен до співчуття? Але я здатен і я справді зацікавився цією маленькою крадійкою книжок... І про неї ця історія.»
Війна, смерть, голод, бідність, концтабори, руйнація, безвихідь, втрати, страх… Але попри все це невимовна жага до знань, віра, любов до ближнього, душевна доброта, дружба, родинна теплота, радість кожному дню… Це життя.
Гадаю інші коментарі зайві. Читайте…
Бібліотекарі рекомендують!
Ще один відгук на це видання у нашому проекті дивись тут.
Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!
Як долучитися до проекту, дивіться тут
Текст писала Дар'я Яцкевич,
бібліотекар бібліотеки-філіала для юнацтва
ЦБС для дорослих м. Миколаєва