Menu

project UBA

Василь Шкляр - «Маруся»

 

"Бібліотекарі рекомендують..."

 

Дія роману заснована на реальних історичних фактах, які автор брав з опрацьованих документів та архівних матеріалів, у створенні книги йому допомагали люди, які писали листи і розповідали про головну героїню твору.

Історичне тло роману:

«16 липня 1919 року Галицька армія після тяжких боїв із поляками перейшла Збруч і з’єдналася з Дієвою армією Української Народної Республіки. Обидва війська опинилися на мізерному клаптику Великої України в так званому Кам’янець-Подільському мішку. Від заходу підпирали поляки, з півночі, сходу й півдня насідала московсько-більшовицька навала. Виснажені безнастанними боями, і галичани, і наддніпрянці були в катастрофічному стані — бракувало зброї, технічного виряду, амуніції, одягу, взуття, харчів, ліків… Однак злука двох армій — зустріч рідних братів, які досі не бачили одне одного, — додала і сили, і духу, і віри в перемогу. Об’єднана Українська армія прорвала Кам’янець-Подільський мішок і погнала червоних по всьому фронту, здобуваючи стратегічні міста й залізничні вузли — Проскурів, Жмеринку, Вінницю, Бердичів…»

На фоні цих подій розгортається розповідь про шістнадцятирічну отаманшу Олександру Соколовську. Постать легендарна і героїчна настільки, що здається вигаданою автором. Аж ні, Олексанра Соколовська  дійсно жила і боролася за Україну.

“Спогадів про Марусю назбиралася велика кількість. Одні писали зі слів батька, діда, інші ще десь чули. Марусю багато людей знало. …всі ці розповіді практично ідентичні з тим, що я знаходив в документах про Соколовську "

Василь Шкляр.

Немає точних даних, коли вона народилася, скоріш за все 1902 року, у родині горбулівського дяка Тимофія Соколовського. Після загибелі трьох братів Соколовських, які стояли на чолі повстанського загону, наводили лад у Радомишльському повіті, «держали Україну», Олександра очолила майже тисячу повстанців і назвалася Марусею. Як могло тендітне, зовсім юне дівча відважитися воювати, ба більше – командувати, відповідати за життя  інших? Запитання довге, а відповідь коротка, із вуст героїні: «У мене не було вибору».

Повстанці у боротьбі проти спільного ворога об’єднували свої сили з Українською Галицькою армією і якийсь час діяли разом.

Про Галицьку армію:

«Над тинами звисали кетяги стиглих вишень, кожен стрілець тягнувся до них очима, але ніхто не зірвав і ягідки. Вони, галичани, краще за тих дядьків у шинелях знали, що таке приватна власність. Вони були найдисциплінованішою армією у світі. Наймолодшою і найдисциплінованішою. Пройшовши сотні верст Великою Україною, вони не реквізували жодної крихти хліба, а коли настали жнива, пішли між боями по людях допомагати збирати врожай за п’ятий сніп. Були навіть жнивні сотні. Тоді всі й побачили, хто такі галичани, яка їхня мова й честь.»

Наприкінці серпня 1919 року після успішних битв проти більшовиків галичани у складі військ УНР входили до Києва як переможці. Та незабаром ця перемога обернулася на прикру поразку – колишні союзники денікінці проголосили, що місто буде під їхньою владою, а командування українських військ віддало своїм  наказ «Обсадити, але не стріляти». Цей наказ зав’язав руки військам УНР і прирік їх на поразку.

Саме у вирі жахливих подій військового часу Олександра Соколовська  зустріла своє кохання – воїна Галицької армії, поручника Мирона Гірняка. Але не була ця любов довгою – розійшлися дороги Мирона й Олександри: Мирон разом із рештками Української Галицької армії перейшов через кордон до Чехословаччини, де жив і помер 1944 року, так і не одружившись; подальша доля Олександри невідома, за версією автора, вона, вислизнувши з  рук більшовиків,  теж опинилася за кордоном – у Румунії.

Жорстокі і криваві реалії 1919 року, які зображено в романі,  - ніби дзеркало, що відбиває нашу дійсність: тут і визвольна війна, і вороги з різних боків, і патріотизм, і безглузді провальні накази командування. Так, історія розвивається по спіралі, але дуже б хотілося, щоб наступний виток цієї спіралі застав нашу країну дійсно незалежною, такою, за яку не точилася б чергова війна.

 

 Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Текст писала Устименко Наталія,
бібліотекар чит. залу ЦМБ ім. Т. Шевченка;

м. Суми

Останнє редагування Неділя, 29 березня 2015 12:57