"Читаємо дітям..."
«Магічне дерево: Червоний стілець Анджея Малешки» в дуже хорошому перекладі з польської Bozhena Antonyak, видавництва Урбіно направду хороша книжка в усіх значеннях.
Про мою любов до польської літератури певно вже всі знають, то ж і ця книженція не розчарувала: весело, цікаво, смішно, є про що поговорити і що обговорити з дітьми. Книжка розрахована на дітей молодшого та середнього шкільного віку, але я сама, не маючи терпіння чекати на дітей, прочитала книжку з превеликим задоволенням.
"Рекомендують діти..."
"Ты знаешь, что такое ад?
Нет, то не стольник до зарплаты,
А жить ещё неделю надо,
Не вскользь любимого: "Прости,
Но нам с тобой не по пути."
И не когда лишен работы.
Иль зеркалу с похмелья: "Кто ты?
Молчи..."
И не диагноз, что поставили врачи...
Ты знаешь, что такое ад?
Когда ложишься спать спокойно,
А просыпаешься под бойню."
Девятилетний мечтатель, любящий читать книжки и сидеть у дедушки на коленях и война... Совместимые ли это вообще вещи? Дети и война...
Ему чуть больше девяти лет. Его родители уехали на заработки и больше не вернулись. Он живет с дедушкой, в еврейском гетто, и каждый день задает вопрос. “Почему?”
"Рекомендують діти..."
"Дрейф" - это удивительный рассказ в стиле Робинзонады,основанный на реальных событиях, которые пережил сам автор - Стивен Каллахен.
"Читачі рекомендують..."
Кожна книга зазвичай залишає післясмак. То можуть бути роздуми над розказаною історією, пошук вирішення проблеми, яку поставив автор, емоційний вибух, а іноді і непорозуміння «чого я оце читала»? І зовсім небагато книжок залишають по собі світло в душі і посмішку на обличчі. «Борошняні немовлята » Енн Файн – саме така книга.