"Бібліотекарі рекомендують..."

«Це не роман, це – сповідь великої душі. Це більше, ніж література. Це документ мудрого серця». Ця книга була висунута Національною спілкою письменників України на здобуття Національної премії ім.Т.Г.Шевченка в 2011 році. Але отримав Мирослав Дочинець цю премію тільки в 2014 році за книги «Криничар» і «Горянин».  Книга «Вічник» теж гідна високої відзнаки. Це мудре слово про мудру людину, яка все своє життя проживає в  дуже  тяжких обставинах, але  живе гідно, не торгуючи душею і совістю. Далеко не всім це вдається і далеко не всі цього прагнуть.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Історія пам’ятає свої лихі часи. І люди пам’ятають. Та й не забути цього, ніколи не забути. Але хто ж відповість перед Господом за скоєне?

Перша половина ХХ століття в Радянському Союзі була нелегкою. Перша Світова, революції, голод… Школярі напам’ять вивчили ці дати. В історії Радянського Союзу було три голоди - страшні, похмурі часи. Але все зрозуміло, коли немає врожаю, коли природа знищує джерело їжі. А що сказати про голод, який навмисне створила влада, штучний голод? Нічого… Це не піддається людському розумінню.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Цей твір справив на мене незабутнє враження. У теперішній час нам, мабуть, важко зрозуміти, що означає «хочу їсти». Герої твору знали ціну кожній скибці хліба, кожній рослині. Але, нажаль, голод не об’єднав людей.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Сім кіл Гетсиманського саду

У процесі того, як я читав цю книгу, мене водили по семи колах Гетсиманського саду і говорили: «Іди і дивись». Я читав, і одночасно я ходив і дивився. Складно тепер ходити, складно дивитися, відповідно складно читати.

Мені складно, хоч я був простим глядачем. А як тоді тим, хто був учасником тих подій, хто сидів у в'язницях НКВС і «ходив» малим і великим конвеєром? Як вони це терпіли, і як вони виживали? Важко, складно? Це зовсім не ті слова (та й хіба можуть бути слова в подібному випадку?) Неможливо – ось щось близьке за значенням. Вони виживали, вони терпіли, але це було НЕМОЖЛИВО.