"Бібліотекарі рекомендують..."

“Мені завжди хотілося тільки одного – пізнати цей світ. І тепер, коли моє життя добігає кінця, я можу сказати, що знаю про нього набагато більше, ніж тоді, коли тільки в ньому з’явилась. Ба більше: моя частинка влилася до того моря знань, що утворилося за цілу історію людства – стала, так би мовити, ще однією книжкою у гігантський бібліотеці. А це вже неабищо, сер. Кожен, хто може про себе таке сказати, прожив щасливе життя.”

Під простою назвою роману схований унікальний витвір, хроніка, так би мовити, природознавчого наукового життя ХІХ сторіччя. Це був час соціального прогресу. Це був час, коли почалось заперечення суворих релігійних канонів, і доведення принципів створення людини за допомогою процесу боротьби за виживання, що називається еволюцією. Елізабет Гілберт припустила (суто з жіночої точки погляду), що окрім Чарльза Дарвіна та Альфреда Уолеса могли бути інші науковці, що дійшли до такого ж висновку, що й відомі світу цього. Так чому ж цим науковцем не може бути звичайна жінка, нащадок свого сторіччя, негарна цнотлива пані з важкою долею, або, якщо можна так висловитись, абсолютно позбавлена нормального людського життя. Знайомтесь, Альма Уіттакер.

"Письменники рекомендують..."

Прозу Степана Процюка дуже люблю, тож нових книг завжди чекаю з нетерпінням. Люблю занурюватись у його сюжети. Це завжди цікаво, потужно, сміливо-відчайдушно, алегорично, відверто. Його книги неодмінно спонукають до непростих роздумів , під час і після читання.

"Травам не можна помирати", якщо не помиляюсь, Письменник писав найдовше – майже три роки. І це відчутно. Текст насичений, густий (якщо так можна висловитись), концентрований, ущент наповнений розкішними словесними зворотами і метафорами. У ньому немає нічого зайвого, як, власне, завжди у його прозі.

"Бібліотекарі рекомендують..."

«Люди, яким настільки не вистачає клепки, що вони гадають, начебто можуть змінити світ, якраз і змінюють його».

Реклама Apple «Думай інакше», 1997 рік

Чи багато в світі геніїв, що мають право називатись так? Світову славу не так вже й легко заслужити. Увійти в історію, увіковічити своє ім’я – справа занадто важка. Але такою вона здається для тих, хто прагне світового визнання та любові.  Для тих же, хто робить свою справу на благо людству…без домішок егоїзму (хоча, як на мене, егоїзм присутній у будь-якій справі), його робота буде справою честі. У наш час світом керують особистості, а не ідеї. Така думка змушує замислитись над пошуком логічного підтвердження. Тому, хто, як і я, прагне віднайти істину, варто просто взяти до рук книгу, що не залишить вас байдужим. З перших сторінок до останнього слова ви проживете історію, що заслуговує на світове визнання.

"Бібліотекарі рекомендують..."

«Кожному випадає щаслива нагода — й кожен на неї заслуговує. Ми з Бобом своєї нагоди не змарнували…»

«Привіт усім! Мене звати Боб і я - кіт! Звичайний рудий кіт. Моє життя змінилось відтоді, як я зустрівся з Джеймсом. Нереально проста, але така важлива зустріч стала приводом для нашої дружби»  - саме так міг би описати початок цієї історії рудий кіт на ім’я Боб… Але все сталось трохи інакше, хоча суті це, чесно кажучи, не міняє!