"Бібліотекарі рекомендують..."

Ті, хто зависли у минулому

У анотації зазначено, що ця книга – дуже серйозна та дуже сумна казка. Стосовно казковості можна було б посперечатись, але від цього суть не зміниться. Цей твір можна назвати притчею чи фантастичним романом, але основне тут – надзвичайна серйозність та надзвичайний сум.

Особливий акцент в книзі робиться на двох формах, в якій існує світ і людина зокрема, - на просторі та часі. Ми витрачаємо час, щоб змінювати простір. Ми рухаємося крізь простір, водночас рухаючись крізь час. І навіть якщо ми зупинимось – час продовжить свій рух, і простір поступово буде змінюватись. У цьому настільки замкнена взаємозалежність, яку людині ще ані разу не вдалося розірвати. Та й не вдасться у майбутньому.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Цей роман виправдав мої сподівання лише на 20%, від нього я очікувала, читаючи анотацію, чогось типу «Розколотого неба» С. Талан, а отримала, на початку роману, художньо оформлений звіт історичних подій від козацтва до голодомору 1932-33 р.р. у переказах.  Тому, читачу доведеться пройти через безліч сухих діалогів, які ведуться між заможними селянами, а аж потім «надпити води», щоб не подавитися ось цими 100-сторінковими «сухарями». Знаєте, у Ганни Ткаченко є талант – вона уміє писати настільки сухо про болючі та надзвичайно важливі для кожного українця речі та події, що отой українець і не помітить їх в тексті. Так на сторінках роману я не «відчула» голодомору… Дивно, адже так? Я почала відчувати книгу та її головних героїв аж на 100-й сторінці роману із 317.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Новий невеликий роман Володимира Лиса «Щоденники Ієрихар» викликав у мене здивування: не чекала від такого земного й реалістичного автора  -  фантастики! Так, саме фантастики, бо сюжет роману розгортається в формі щоденників сільської вчительки Світлани Іщук і інопланетянки Ієрхар з далекої планети Трамедіон, яка є учасницею експерименту по дослідженню нас - землян.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Коли я читав цю книгу, у мене були гирі на серці.
«Я безмежно довго блукав вулицями Нью-Йорка, я шукав людей, я шукав замок, який відкриває ключ з написом Блек, я шукав розгадку. У кожного з побачених людей були власні гирі, були власні радощі. Вони не ставили самі собі синців за різні помилки, але вони так само відчували душевний біль. Вони не винаходили нових пристосувань, але вони так само хотіли змінити світ на краще ... »