"Читачі рекомендують..."

«- найчастіше їй хочеться плакати. Але вона ніколи цього не робить.

- це погано! … коли хочеться, треба це робити.

Бо ще розучишся хотіти щось інше»

Книжка молодої української письменниці Марини Троян, яка здобула ІІ премію «Коронації слова - 2013», і я вам скажу – заслужено. Книжка зачепила – було цікаво читати, отак перегортаєш сторінку, а в голові думка «боже, що ж там далі? Ааа, вже 2-га ночі… ну і шо, ще 50 сторінок, я ж не засну як не дочитаю…» і так далі. Мене рідко коли книжка чіпляє настільки, що я відкладаю читання всіх інших і читаю тільки її одну. Але Обліковець таки перетягнув на себе «всю ковдру моєї уваги»)))

"Письменники рекомендують..."

Вражаюча книга з безліччю глибоких смислів, закладених у сюжет. Якби кожен чи принаймні кожний другий прочитав її, відчув посилання, котрі автор умістив у неї, наш світ став би кращим. Переконана в цьому. 

"Бібліотекарі рекомендують..."

Трапляється так, що закривши, одну кімнату в помешканні, ми закриваємо усі ті спогади, що там поселилися, що жили там із нами; ми закриваємо, таким чином,  свою пам’ять, те, що хочемо забути… але чи врятує це  нас від переживань, чи, можливо, разом із спогадами ми закриємо усе своє подальше життя?

"Читачі рекомендують..."

«…діти не такі серйозні, як дорослі, і люблять сміятися» - Матильда

«…бути гарною важливіше, ніж читати» - мама Матильди

«…я не люблю малюків. Малюків ніхто не повинен навіть бачити…

хоч убийте, не розумію, чого ті вилупки так довго ростуть.

Мабуть, вони це роблять навмисне» - пані Транчбул

Матильда була написана Роальдом Далем ще в 1988 році і цього ж року була визнана найкращою книжкою для дітей. Оскільки це дитяча книжка, то крім дотепного тексту має ще й кльовезні чорно-білі ілюстрації Квентіна Блейка. Але найкращу в світі дитячу книжку гріхом не прочитати й дорослим. Тим більше, що за моїми сприйняттями – ця дитяча книжка навіть дуже про «дорослі» проблеми.

"Бібліотекарі рекомендують..."

“Все заради людини, все на благо людини”

(лозунг радянських часів)

Червоний пана Андрія - це книжка на яку вже не скажеш легке чтиво. Ця книжка з розряду книжок, які треба читати, аби ніколи навіть думки не допустити, аби борони боже, не сказати уголос: “Таку страну по… (даруйте) профукали!” Ця книжка має бути введена у шкільну програму, аби у нашої молоді, народжених в Україні, серед тих, хто не бачив отого “щасливого” совєцького дитинства, не було охочих повернутися до “великої” держави.

"Бібліотекарі рекомендують..."

«…Я спробував пояснити батькам, що життя — таки дивний дарунок. Спершу ми перебільшуємо: вважаємо, що подароване нам життя вічне. Згодом ми ним легковажимо, нам здається, що воно пусте, надто коротке, ми майже готові позбутися його. Нарешті ми усвідомлюємо, що це — не дарунок, а лише позика. Тоді ми намагаємося заслужити його…»

Є книги, прочитати які має кожен. Прочитати, для того, щоб осмислити своє буття, своє відношення до близьких, свої сумніви і свої надії.  Щоб відчути своє місце в цьому Житті. Для того, щоб зрозуміти, яке, насправді воно коротке та крихке… Саме до таких книг і відноситься повість Еріка-Еммануеля Шмітта «Оскар і рожева пані».

"Бібліотекарі рекомендують..."

Життя …Воно таке бентежне…

Ніколи не знаєш, яка мить змінить круто твою долю, який погляд покличе у вир незвіданих почуттів і переживань, яке слово спустошить чи піднесе до нових висот.

Саме такі миттєвості людського буття майстерно описує у своїх новелах талановитий український прозаїк, невизнаний співець тривожної та суперечливої епохи початку ХХ ст. Михайло Могилянський (1873-1942рр.)

"Бібліотекарі рекомендують..."

«Присягаюся своїм життям і моєю любов’ю до нього,

що ніколи не житиму заради іншої людини

і ніколи не попрошу і не примушу іншу людину

жити заради мене»

Ось я й закінчила читання відомої на увесь світ (без перебільшення) трилогії Айн Ренд «Атлант розправив плечі»…  Безліч думок вирують у моїй голові зараз. Нарешті усі події, герої та мої і їх переживання злилися воєдино та сформулювали собою один єдиний пазл суспільного життя. Читаючи цей роман мені було страшно усвідомлювати, що я проводжу паралелі між книжковим та реальним світами, тому що вони до болю схожі між собою, мені було лячно усвідомлювати до чого може призвести так зване «суспільне благо», життя заради ближнього, та ота «суспільна свідомість»…

"Бібліотекарі рекомендують..."

Артуро Перес-Реверте – геніальний містифікатор. Посудіть самі: який з письменників міг би написати детективний роман на основі художньої картини? «Та будь-який», - відповісте ви і будете праві. Але тільки Перес-Реверте міг створити книгу про полотно, якого не існує в природі. При чому настільки все детально прописати, кожного персонажа, кожнісіньку дрібницю, розбавивши це неймовірною передісторією, що наївний читач одразу після прочитання вирушить на пошуки полотна, а знайде лише ілюстрацію невідомого автора, яка стала врешті-решт обкладинкою книги.

"Бібліотекарі рекомендують..."

“Чини опір, якщо зможеш!”

“Будьте так ласкаві, скажіть нам заздалегідь,

що ми маємо робити у наступну мить:

плакати чи сміятися?”

Г.Л.Олді - Лялькар.

Що мене захоплює у цьому авторському дуеті? Так, саме захоплює! Це те, що, починаючи читати, ти від початку потрапляєш у якийсь класичний, сталий сюжет, настроюєшся на нього, вже починаєш прикидати, як дії розвертатимуться далі, весь такий упевнений, що розгадав намір авторів, а тут бах, тобі у маківку, автори перегортають усе з ніг на голову! Та, яке там на голову? Взагалі усе перегортають так, що сидиш ошелешений і не віриш, що оце так можна було вивернути. Та взагалі, що оце так можна було вигадати!