"Бібліотекарі рекомендують..."

Не перестаєш дивуватися, які надзвичайні і талановиті люди живуть у нашому місті. Ось, наприклад, дві феї-чарівниці: Аня Черненко та Юля Куліш придумали й сотворили маленьке диво – книгу «Путешествие в страну А.», до якої входить десяток картин та казок до них. Картини малювала Анна, вона – професійний архітектор, художник, але в Сумах більш відома як творець, так би мовити - «мама» ангелів. Ілюстрації можна розглядати годинами, дрібні детальки на них виписані дуже майстерно.

Складати казки до цих картин Анні допомагала журналістка Юлія Куліш, яка зараз працює у Києві.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Книга турецького письменника справила на мене глибоке враження.  Річ в тім, що цей роман розпочинався навіть трохи комедійно: впливова сім’я адвоката Мазхара, у якій постійно відбуваються сварки між галасливою свекрухою Хаджер-Ханим та покірною невісткою Назан. Спершу, мені здалося, що це така собі турецька «Кайдашева сім’я», спершу, я навіть сміялася з подій, описаних у романі. Адже читачу відразу стає зрозуміло, що конфлікти провокує Хаджер-ханим через ревнощі до сина, адже, на її думку, вона і тільки вона заслуговує на його безмірну любов.

"Бібліотекарі рекомендують..."

І знову я Вам зізнаюся: книгу придбала тому, що зацікавила назва! Для мене, як книголюба, вона виявилася «спокусливою». Хочу сказати: книга НЕ розчарувала! Я була в захваті не лише від змісту, але й від того, що її написав літературний критик.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Держу в руках чудесную книгу, которая называется "Путешествие в страну А...". И не могу оторвать от нее взгляда! Своему появлению на свет она обязана двум творческим личностям, мировоззрение которых совпало в процессе рождения книги - художнице Анне Черненко и молодой журналистке Юлии Кулиш. Прочитав ее, я подумала: это сказки, похожие на сказки Андерсена, но читать их должны взрослые люди, у которых где-то в глубине души еще живет детское представление о жизни и окружающих вещах. Потом я увидела пометку в конце книги "для читання дорослим дітям", обрадовалась, что я все правильно поняла, и что это в свою очередь означает, что в моей душе еще не всё повзрослело.

"Бібліотекарі рекомендують..."

«Нудьга колись народилася з одноманітності»

Антуан Удар де ла Мотт

Якщо перефразувати відоме прислів’я, можна сказати, що книгу зустрічають по обкладинці, а проводжають по змісту. «Підручник із журналістики» Іва Аньєса – приємне поєднання привабливої форми та корисного наповнення.

У виданні докладно розглянуто весь спектр діяльності журналіста: пошук інформації, написання текстів, жанри журналістики, підбір ілюстрації та створення макетів. Книга не схожа на підручник, яким ми звикли його бачити. Матеріал сприймається легко: спосіб викладення, оформлення та розташування тексту, підбір тем та їх розкриття зручні та доступні для розуміння. Яку б сторінку ви не відкрили, на якому місці не зупинились, погляд натикається на щось цікаве.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Не знаю як і кому, але, ця частина серії книг про Енн, особисто для мене, одна з найкращих (на сьогодні). Можливо, ця книга мені ближча за інші, тому, що я ще не так давно вийшла з вузівської аудиторії і добре пам’ятаю своє студентське життя, а у третій книзі свого життя, Енн зустрічає нас милою та досить приємною студенткою коледжу.  

Головна інтрига роману – на чию пропозицію руки і серця Енн відповість «так», адже у Гілберта Блайта з’явився конкурент –  Рой Гарднер. Хочу сказати, що Рой – мрія усього життя Енн: меланхолійний погляд, витончені риси обличчя, чудові манери, а ще – він до безтями закоханий у нашу Енн. (Я кажу «нашу», тому що я впевнена, що для читачів цієї серії, Енн уже своя, рідна. Хіба не так?)

"Бібліотекарі рекомендують..."

У другій книзі історії про дівчинку Енн, ми зустрічаємо вже не веснянкувате дівчисько, а ще зовсім юну, але таку  чарівну учительку! Це все та ж наша Енн, але трішечки доросліша.

Енн стала справжньою леді, на яку вже заглядають хлопці, але вона цього не помічає. Для неї набагато важливішим є вчителювання.

"Бібліотекарі рекомендують..."

«У каждой книги есть душа. Душа того, кто ее написал,

и души тех, кто читал и переживал ее, и мечтал над ней».

Карлос Руїс Сафон. “Тінь вітру”

Мені важко було написати про цю книгу. Чому? Мабуть тому, що це одночасно лірична, філософська, містична та бібліофільська книга, не знаю чи так говорять, але, як на мене, то це найбільш влучне висловлювання!

“Мне вдруг пришло в голову, что за каждым корешком таится безбрежный непознанный мир, в то время как за этими стенами течет совсем другая жизнь, с ежевечерними футбольными матчами и радиосериалами, скромной утехой тех, кто едва ли способен разглядеть что-либо дальше собственного носа.”

Карлос Руїс Сафон. “Тінь вітру”

Не "Бібліотекарі рекомендують..."

Читала эту книгу и все хотелось с кем-нибудь поделиться — оказывается, вот как бывает! И вот как! Автор рассказывает читателю семь историй, каждая из которых по-своему интересна и жизнеутверждающа.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Які обставини змушують молоду студентку Майку покинути велике місто, на підкорення якого рік тому було кинуто всі сили, вкрасти в подруги останні гроші й купити халупу на покинутому хуторі? Аж хазяїн помешкання щиро дивується і жаліє дівчину, яка придбала цей непотріб.

Що змусило її тікати? Зрада, передчуття смерті чи біль у животі, який ні на хвилину не вщухає? Для чого вона приїхала сюди? Щоб знайти душевний спокій чи тихо померти в нетопленій хаті, щоб свідком цьому став лише самотній крук на дикій груші?