"Бібліотекарі рекомендують..."

Дебютні романи заступника головного редактора львівської газети «Високий замок» Галини Вдовиченко написані з перервою у 5 років і відзначені «Коронацією слова».

Це книги для жінок, яким за … , які розуміють що таке життя і в чому його сенс, а може ще й не зрозуміли… Тоді неодмінно прочитайте Вдовиченко.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Літературні критики пишуть, що творчість Олени Печорної нагадує народження нової зірки – потужної і яскравої. Справді, від її творів важко відірватись, коли читаєш та й потім вони ще довго освітлюють похмурі дні кожного читача.

Її перший роман «Грішниця» отримав премію ім. Олеся Гончара, наступний  - «Кола на воді» також мав великий успіх. За рейтингом журналу «Фокус» О.Печорна увійшла до Топ-20 найуспішніших українських авторів 2012 року.

Новий роман «Фортеця для серця» жодного читача не залишить байдужим, тому що написаний так емоційно і проникливо, правдиво і щемливо, що жодне серце не зможе залишитись спокійним. Автор цієї книги збурює всі емоції співчуття і співпереживання, захоплення і ніжності…  Виникає бажання увійти в уявний світ твору  - і захистити, і підтримати, і застерегти…

"Бібліотекарі рекомендують..."

Усі вже звикли, що майже кожен мій відгук починається з якогось зізнання! Можливо це тому, що у кожної книги із мого зібрання є своя історія, обставини складаються таким чином, що душа потребує той або інший жанр.  Книга «Енн з Зелених дахів» не стала виключенням. Вмикаючи телевізор, радіо, виходячи в мережу  – одні погані новини. Не засуджуйте, але душа моя попросила чогось світлого, радісного та теплого. Тому я обрала дитячу книгу канадської письменниці, яка була написана ще у далекому 1905р. З тих пір вікова категорія дітей дещо змістилася, тому що у 1905 р. книга призначалася для молодшого шкільного віку, а зараз для середнього. Дивно правда?  Діти сьогодні більш розвинуті, а книгу для школяриків не сприймають.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Нещодавно прочитала цей роман. Прослідкувала історію головної героїні роману Ірини Христич, яка на протязі всього роману шукає саму себе, своє «я».  А все починалось в далекі 1950-1960 роки ХХ століття, коли Ірина – Ірис лишається батьків, своєї домівки, улюбленого пса Клаповуха і потрапляє до дитячого будинку. В дитячому будинку Ірис починає жити новим, складним життям дитини-сироти, про яку ніхто не потурбується і не попіклується, бо батьків нема. Але в дитячому будинку немає спокою для дівчинки, бо весь час над нею і всіма останніми дітьми проводять досліди за допомогою вживання пігулок-вітамінок. Сирітство, дитячий будинок, у якому таких, як вона, намагалися не просто перевиховати, а й перепрограмувати.  

"Бібліотекарі рекомендують..."

Почала читати цю книгу за порадою подруги-бібліотекаря. І знаєте, для мене, як прибічника емансипації, сюжет книги викликав бурю різноманітних емоцій, серед яких нерозуміння та гнів.

Я не розуміла такого приземлення жіноцтва, я нарікала на чоловіків, я гнівалася на зображений устрій,  я просто НЕ РОЗУМІЛА! Але про все згодом.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Хочу зізнатися: книгу придбала випадково – просто сподобалась обкладинка, а потім вона близько року стояла у моїй книжковій шафі. Таке буває, правда ж?! Але коли прийшов її час…відірватись від історії я вже не могла!

Ця книга для справжніх фанатів друкованої продукції та книжників. Відчувається, що і сам автор обожнює книги: «Таки є магія у словах. Якщо ними маніпулюють вправні та досвідчені руки, ви перетворюєтеся на їхнього заручника. Слова обплітають вас, наче павутиння, а коли ви настільки заворожуєтесь ними, що вже не в змозі поворухнутися, вони проходять крізь вашу шкіру, проникають у кров, паралізують думки, а потім беруть їх у полон. Потрапивши у ваше тіло, вони творять своє чаклунство.»

Хіба не так?

"Бібліотекарі рекомендують..."

Це була книга з якої почалося моє знайомство з творчістю Володимира Лиса. Роман є переможцем «Гранд-коронація слова» та «Коронація слова - 2010», але для мене це не значило нічого, адже комісія не може вирішити, яким саме для мене стане цей роман: переможцем чи просто одним із прочитаних… Книгу порадив мені прочитати мій колега і навіть приніс мені книгу, тому я взялася її читати у вільний час на роботі, але після прочитання 50-ти сторінок я взяла її додому. У моєму книжковому світі є поняття «запало в душу», так от –  цей роман проник і в моє серце і в мою душу.

"Бібліотекарі рекомендують..."

История о 13-летнем ребенке-вундеркинде Лу, которая хотела понять и изменить порядок вещей. Лу наблюдает за людьми, их емоциями, замечает то, что на что многие не обращают внимание. Лу знакомится с бродяжкой Но и хочет ей помочь. Знакомство с Но меняет жизнь Лу.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Ніколи не замислювались, на що здатна жінка, коли їй стає нудно? Нудно від того, що в неї є все до чого вона прагнула… О! Жінка здатна на таке… що, якщо бути чесною, мені було важко уявити!

Признатись чесно –  книга не відразу захопила мене, більше того, перші 50 сторінок я «вимучила», але потім мене заінтригувало питання «чим же закінчиться  розповідь?», але про все згодом…

Отже, адюльтер – це подружня зрада.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Ось я і закінчила читати «Соло для Соломії», який, на мою думку, є найвидатнішим романом серед творів українських авторів! Напевно, уже цим одним реченням я виразила своє ставлення щодо прочитаного. Своїм «творінням» Володимир Лис змушує читача переоцінити своє життя, навчає любити людей якими б вони не були, цінити свою родину, швидко забувати образи та насолоджуватись кожним днем, який дарує нам Всевишній…