"Читаємо разом з дітьми..."

“Кохання ніде не було - були лише його докази”

Хто би міг подумати, що один похід за хот догом аж настільки змінить життя! Петрик П’яточкін теж не сподівався. Фраза вчительки про те, що навесні пробуджується природа западає хлопцеві в душу.

“Якщо кохання є в повітрі, яким я дихаю, то це означає, що я можу ним надихатися й стати…”

Дійсно страшна перспектива! А, головне, не зрозуміло, якою є хімія процесу. Що робити, або не робити, аби цього не сталося, або, все ж таки сталося?

"Читаємо разом з дітьми..."

“Або живеш у світі, повному всяких див, або з усієї сили доводиш, що їх не існує!”

Цитата, винесена на обкладинку книжки, але, тим не менш, варта того, щоб про неї казати знову і знову. Якщо хтось, судячи з назви, вирішить, що це книга має якесь відношення до смаколиків та їх рецептів - він буде неправий лише частково. Так, там немає рецептів в звичному для нас сенсі. Але там є дещо більш цінне. Рецепти справжнього щастя.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Виявила значну прогалину у читанні підліткової літератури, тож в цьому році вирішила однозначно бути в курсі різноманітності тем для підростаючого покоління. Скажу чесно, про автора я не знала анічогісінько, але яскрава обкладинка книги привернула мою увагу настільки, що я просто не змогла пройти повз. І лише згодом я дізналась, що автор працював ілюстратором в декількох провідних видавництвах Німеччини. Книга «Скляне прокляття», про яку я хочу розповісти, входить до загальної серії книг автора «Хроніки шукачів світів». В минулому році я прочитала першу книгу даної серії «Місто заклиначів дощу» і залишилась вельми задоволена сюжетом (хоча фантастичні історії ніколи не справляли на мене великого враження).  Книги серії Тімайєра стали надзвичайно популярними в Європі та були перекладені багатьма мовами. Тож, якщо ви любите пригоди, оповіді про подорожі в пошуках скарбів та зниклих суден, неймовірні відкриття —тоді це саме для вас.

"Читаємо дітям..."

“Тому що ти бачиш очі тих людей, кому допомагаєш...”

Років десять тому одна моя подруга сказала, що проблема людства полягає в тому, що ми всі, ну майже всі, займаємося не тим, чим би хотіли займатись. Витрачаємо своє життя не на улюблену роботу, а на престижну, або куди батьки послали, або де знайшлося місце, або поближче додому… Таких “або” може бути безліч. І тоді я їй заперечила. Мовляв, ну хто захоче йти працювати двірником? Ми тоді ще довго сперечалися, щось доводячи одна одній. Але кожна лишилася при своїй думці. Та зараз, десять років по тому, я чітко усвідомлюю, що немає нічого більш важливого у цьому житті, ніж займатися улюбленою справою. Робота, на якій кожний з нас проводить третину, а то і більше своєї доби повинна приносити задоволення.

За цим все. Максимально простий секрет щастя.