Menu

project UBA

Відгуки

Відгуки на цікаві видання

 

"Рекомендують діти..."

 

Я - людина творча і дуже люблю читати. Книги є невід'ємною частиною мого особистого та творчого життя. Усе моє життя - цілий роман. Але скрізь, навіть у читанні книжок, існує творча криза. Як ось у мене. Останнім часом, я дуже хотіла прочитати бодай якусь книжку, але усе не виходило. Змінювала книги, як рукавички, навіть не дочитавши й до середини.

Та одного разу, коли я вкотре прийшла до бібліотеки за черговою книгою, мені порадили обрати щось із сучасності. Взагалі-то я прихильник класики, але, чом би й ні - я вирішила спробувати.


 

"Бібліотекарі рекомендують..."

 

Усім давно відомо, що є автори, яких хочеться читати, а є такі автори, яких хочеться перечитувати. З цього випливає достатньо розумний висновок: якщо вже й купувати книги, то лише ті, які ти будеш перечитувати. Моє «таємне кохання» до творів Макса Кідрука стало поштовхом до купівлі його книжок. Ось нещодавно придбала таку собі TravelBook «Подорож на Пуп Землі», що, безумовно, не залишила мене байдужою.

Я ніколи не любила подорожі, точніше не проявляла ніякого бажання стрімголов залишити все і поїхати світ за очі. Може це й не дивно, адже я ніколи не бувала в таких місцях, куди хочеться постійно повертатися. Я навіть не уявляю себе, подорожуючою у мовчазних горах або пекучих джунглях, де тебе з насолодою будуть поїдати грізні москіти. Такі необережні подорожі наводять жах на людину, що не призвичаєна до подібних умов життя.


 

"Рекомендують діти..."

 

Чи знаєте ви, що таке кохання? Задумайтесь. Неможливо точно пояснити – його треба відчути. Любов не уявиш, як наприклад, радість. Кожна людина у своєму житті зустрічається з коханням. Вік не важливий – усі ми його відчуваємо. Та не треба плутати любов до близьких (батьків, наприклад) і кохання до зовсім іншої, не рідної нам людини.

Перше кохання. Звучить ласкаво. Це відчуття було у кожного, а якщо й ні – то буде. Проходить у всіх по-різному, але у пам’яті залишається на все життя.


 

"Читачі рекомендують..."

Я довго підходила до цієї книги, але очікування було того варте. «Століття Якова» я б порівняла з килимом, де на фоні крупних, іноді навіть дуже яскравих, таких, що ріжуть око, взорів, тчеться орнамент життя звичайнісінької і, водночас, такої незвичайної людини.

Століття Якова починається на Поліссі на початку минулого століття і триває до сьогодення. Очима Якова ми бачимо Україну спочатку польську, потім радянську, відчуваємо вибухи війни, зрад, горя. Але, як на мене, основне в цій книзі як раз не горе-зрада, а кохання і любов до життя пронесене крізь всі роки. Як сказав один з героїв книги:

Кляте життя. Але й таке, що мусово за нього триматися. (…) Щоб не було, а триматися тре’. І грати на чим пупало.


 

"Бібліотекарі рекомендують..."

 

Можливо, ми потрапляємо в пекло

не за ті вчинки, які зробили.

Можливо, ми потрапляємо в пекло

за вчинки, які не зробили.

За справи, які не довели до кінця.

Чак Поланік

Після книги «Жорстоке небо»  в мене виникло дивне відчуття, скоріше потреба припинити читати книги Макса Кідрука. Можливо, річ в тому, що остання книга вже не викликала в мене потрібних читачеві емоцій, а можливо й те, що, як то кажуть, начиталась… Але, хочеться сказати, що перша частина роману «Бот» мене вразила…Такий треш… Не бачила перешкод для прочитання сиквелу. Тож, сподіваючись на подібні враження, я взялась до прочитання.


 

"Рекомендують діти..."

 

Як на вашу думку виглядають звичайні сучасні школярі? Про що вони думають? Про що мріють? Як школярка, скажу, що ми буваємо різними. Навіть дуже. У нас різні мрії, емоції, думки, переживання - різні, як відбитки пальців.

Чимало книжок написано про підлітків та їхні шкільні роки. Одну з таких книг написала наша миколаївська журналістка Євгенія Бардіна. Книга є дитячим детективом, і, на щастя, детективи припали мені до душі. У цьому є і своя заслуга книги "КамOSвєт".


 

"Бібліотекарі рекомендують..."

 

“Реалізм крізь дива”

"До того ж у неї з'явилася вада.

Вона втратила терпимість

до поверховості й примітивізму"

“Крізь безодню до світла” - друга книжка сучасної української авторки. І, як на мене, назва ідеально відповідає суті та сюжету. Заклик до дії. Шлях. Нічого нав’язливого. От тільки сидіти і чекати - то точно не варіант. “Крізь безодню до світла” - це уривчасті історії, які, тим не менш, складаються у єдину цільну книгу. Бо правдиві та відверті. Різність фокалів робить її більш об’ємною та багатогранною. Починаєш вірити у реальність персонажів, адже вони виступають, як є. Із своїми вадами та недоліками.


 

"Бібліотекарі рекомендують..."

 

Любі мої, ті, кого встиг захопити попередніми творами Макс Кідрук, тримайтесь, а ті ж, хто ще не знайомий з його творчістю, не зможуть зрозуміти автора повністю. На презентації книги «Бот 2. Гуаякільський парадокс» минулого року в Миколаєві Макс анонсував вихід своєї нової книги з неймовірно відвертою назвою «Зазирни у мої сни». Демонстрація буктрейлера, який на мій погляд, виявився шикарним, викликала в мене неоднозначні емоції, і в голові одразу постало питання «що сталось з автором?». Одразу ж помітила, що «такого»  не очікував ніхто.


 

"Рекомендують діти..."

 

 «Чому, що б не сталося, ви троє завжди поруч?»

Людське життя іноді буває доволі сірим та буденним. Часом, хочеться додати у нього нових емоцій, кольорів, можливо, пригод. Тоді, ми вирішуємо починати життя з чистого аркуша. Але не завжди це виходить – або немає можливості, або просто не виходить з першого разу, і ми кидаємо цю справу.

Але, знаєте, що може надати нашому життю нових емоцій? Книги. Їх створюють справжні чарівники – письменники. Для нас, дітей, дуже важливо у щось вірити. Поки ми маленькі, батьки розповідають нам казки про Діда Мороза та Снігуроньку, про святого Миколая, про Зубну Фею. Поки ми маленькі, ми у це свято віримо, адже це не тільки розвиває нас, а й дає нам зрозуміти, що у світі є добро.


 

"Рекомендують діти..."

 

Як гадаєте, чи є на світі людина, яка за все своє життя жодного разу не збрехала? Ні? Дарма так вважаєте.

Як прикро це не звучить, але у наш час брехні у світі по самісінькі ботфорти. Часом здається, люди іноді настільки можуть забрехатися, що самі не відрізнять правду від брехні. І це є проблемою нашого суспільства.