"Бібліотекарі рекомендують..."

У червні цього року я була присутньою на презентації нової книги Владислава Івченка. Власне тоді у той день я і дізналася, про те, що є такий письменник. Хоча, ні, дізналася, трішечки раніше, коли побачила афішку бібліотечну, мовляв, до нас їде самий великий письменник України (якось так, дослівно вже не пам'ятаю). Так гарненько там на афішці було закручено про автора, що я відразу вирішила, тре піти, подивитися на нього, послухати.

Автор виявився дійсно великим. Я б навіть сказала кремезний такий чоловік, з широкими плечима, ну прям не автор, а головний герой роману! І розповідав так, що в аудиторії посмішка з вуст не сходила весь час. А поміж іншим, не те щоб поскаржився, та зауважив, що мало відгуків на його книжки є. У ту мить я зрозуміла, що просто таки маю, ознайомитися з його творчістю і написати людині книжковраження. І хоча презентувалася тоді інша книжка, та першою мені до рук попала “Химери Дикого поля”, книжковраження на яку я й пропоную.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Меншиков. Батурин. Чорні жерла
Тих гармат, що п’яні без вина…
І співати мало: «Ще не вмерла…»
І радіти мало, що не вмерла.

Треба жити, щоб жила – вона. 

Д.Д. Кремінь, 1992 р.

Давайте разделим условно все книги о героях войны на три группы. В первую возьмем те, которые написаны во время боевых действий. Ко второй отнесем мемуары и все, что написано со слов или в соавторстве очевидцев событий. А в третью запишем все, что было написано уже непричастными людьми. Думаю, вы со мной согласитесь, что самой ожидаемой будет литература из первой группы, а объективной – из третьей. Ведь еще при Цезаре квесторы говорили «врёт, как очевидец».

"Письменники рекомендують..."

Ой і давно ж я полювала за «Нічницею», все ніяк не могла знайти у книгарнях. Аж із Форуму нарешті привезла. Знала, що це має бути глибока, психологічна книга про любов, сюжет якої розгортається на тлі сучасного села.

"Письменники рекомендують..."

Про існування цієї книжки французького автора я не знала – мені її дала почитати подруга. Зарубіжних авторів давно не читала, бо вже кілька літ, як з головою поринула в українську (переважно сучасну) літературу. Але за вражаючою сюжетністю і психологізмом мені згадався ще один роман, теж французького, автора – Т’єррі Жонке «Тарантул, або шкіра, в якій я живу», котра теж вразила мене свого часу.