Menu

project UBA

Асли Е. Перкер - “Суфле”

 

"Читачі рекомендують..."

 

До книжки "Суфле" турецької авторки Асли Е. Перкер, видавництва Алемак та за перекладом з турецької Ольги Чичинської, я підбиралася довго. Якось початок, з описом трьох драматичних подій, що сталися з головними героями, видався мені занадто сумний, але потім книжка захопила так, що в бік відклалися всі інші. Попри смачну назву та смачну обкладинку, які можуть ввести в оману, це зовсім не про їжу і кулінарних рецептів в книжці практично нема. Разом з тим - книжка сповнена смаків і запахів, адже головні герої душевний спокій знаходять саме на кухні, просто готуючи їжу. Саме кухня і готування їжі стало для них тією рятівною соломинкою, що витягла їх з моря жалю і розпачу.

Книжка - це три різні історії трьох різних людей - Марка, який втратив кохану дружину, Ферди, що змушена доглядати свою матір після того, як та зламала ногу і Лілії, яка змушена доглядати свого чоловіка після крововиливу в мозок. Ці троє так і не пересічуться між собою, але вражає, як добре авторці вдалося ці три історії поєднати між собою так, що книжка сприймається цілісною. Книжка про стосунки між чоловіком і жінкою, між мамою і донькою, між собою і... собою. Ці стосунки теж дуже важливі.

Загалом, книжка мені сподобалася, навіть дуже! Поки читала, всплакнула кілька разів і дуже вболівала за героїв. Особливо за Лілію. Чомусь в Ферді та Марку я була впевнена, що вони викарабкаються і житимуть далі щасливо, а от Лілія з самого початку викликала побоювання, що вона все залишить як є і не зважиться на жодні рішучі дії щоб змінити ситуацію.

А ще Суфле стало тією "переломною" книжкою, де драматичні та емоційно напружені моменти я читала спокійно і прочитане сприймала як книжку, а не власну драму: чи то я нарешті подорослішала і навчилася не переносити прочитане на себе, чи то через те, що книжка так добре написана, а може справа й в перекладі - дуже простий, спокійний і без викрутасів в плані маловживаних українських слів. От читаєш і не помічаєш слів як таких, мозок одразу "подає" дуже навіть чітку картинку прочитаного. Для цієї книжки, мені здається, це якраз саме те - вся увага на події, а не на те, як гарно вони розказані. І не подумайте, що історії можуть бути схожими на історії з журналу "Життєві драми" - тут дуже гарний текст, який легко читається, просто - нічого зайвого :)

Дуже раджу почитати; книжка для внутрішньої рівноваги і душевного спокою, особливо, думаю, буде помічною (в плані психологічної допомоги) людям, які втратили свою другу половинку.

Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 Текст писала Юлія Слабак,

блогер,

м. Левіце, Словаччина

Останнє редагування Вівторок, 06 лютого 2018 22:52