Хто вона, ця таємнича дитина на снігу?

- Зима - це час для тих, кому байдуже до стужi... В цю пору, трапляється чимало того, що неможливо влiтку. Зима милосердна. Тiльки кожен розумiє те милосердя по своєму... Iнколи миросердя - у чесностi. Тому з'являються потерчата чи, як їх ще називають зозулята зими, яких не шкода пiдкинути...

- Потерчата - це нехрещені діти? Ті, яких вбили до народження чи відразу після нього? Духи, що заманюють у болото кривдників та неуважних перехожих?

- Чого ж так категорично й скупо? Світ жорстокий! Дітей убивають і пізніше... Навіть тоді, коли вони вже здатні запям'ятати вбивць, але ще не стали дорослими.

Ледве розтулюю губи, щоб перепитати. Слова, наче з льоху, ледве не примерзають до губ:

- Вони ж ... неживі?..

Iнна дивиться просто в очі. Холодно і безжально:

- Вони - мертві. Чуєш, мертві! Але не хочуть цього визнавати, звідси і дрібне злодійство та усякі капості.

- Але вони ж тільки діти! Діти, яким теж хочеться морозива чи цяцьку!

- Вони - мертві, неупокоєні душі, тому й не-без-печ-ні! - Карбуючи склади промовляє Iнна.

За кілька днів Руслана зустрічає ще кількох маленьких безхатчинків, які завжди присутні при надзвичайних, кримінальних, смертельних, подіях... I, які, судячи з міліцейських протоколів, давно померлі!.. Звідки ж беруться ці таємничі потерчата, діти, які вмерли та перетворились на месників?

- Отаке ось буденне... - Iнна байдуже стинає плечима. - Наприклад, живуть собi доня i мама. Однiсiнькi на бiлому свiтi. Бо... Батька  мала нiколи не знала, дiда з бабою теж нема... А мама? Жива людина. Закохалася. I "забила" мама-зозуля через нове кохання-зiтхання на малу. А дитя? Як дитя. Перестудилося. Сопельки впали на бронхи. Кашель. А тодi бронхiт перерiс в пневмонiю. I то, в такiй формi, що невилiковне. Як думаєш, це не вбивство?

А потiм рiзне трапляється... Промайне щось тiнню у темному пiд'їздi на сходах чи за спиною на твоїй рiднiй кухнi. "Ах, здалося", кажемо впевнено собi. Стане на дрiбку менше кашi в залишенiй мисцi чи хлiба в хлiбницi. Також лiпше собi сказати "Здалося. Здалося. Здалося!" I коли зникне дещиця талану, то просто говоримо - сам винен - заслужив. Скiльки тим малим потрiбно, щоб iснувати?

А може, це все омана? Вигадки звичайних людей, які приховують свої злочинні, а зовсім не містичні вчинки, за спинами живих, але нікому не потрібних дітей?  Бо в місті, один за одним гинуть самі відомі, багаті та значущі люди. I при кожній трагедії присутня маленька дитина!

Що це? Злодійська організація чи відьомське прокляття? I, хто, нарешті, розкриє таємницю загиблих дітей?

Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 Текст писала Світлана Пономаренко,

бібліотекар

Центральної міської бібліотеки

імені М.Л.Кропивницького,

ЦБС для дорослих, м. Миколаєва