Я сміялася до сліз, я сміялася до гикавки, я сміялася до дріботіння ногами! Кожна розповідь Джерома була надзвичайно близька мені, адже відправ мене з друзями в подорож по річці – трапилося б те саме! Більше того, читаючи цю повість, я настільки поринала у карусель подій, що мені здавалося, що я зараз сиджу у човні разом з Монморенсі.
Отже, троє друзів – Джордж, Уїльям Семюел Гарріс та Джей (від його імені ведеться розповідь) та пес Монморенсі, які за час проживання у місті обзавелися болячками (за словами автора, собаці теж набридло місто), вирішують подорожувати річкою Темза у човні.
Все розпочалося з упакування усього «необхідного» (самі знаєте скільки отого необхідного можна назбирати перед подорожуванням), потім з облаштування човна (о! це окрема історія), потім (звісно!) виникло питання з приготуванням їжі…і так далі!
Свої розповіді про подорожування Темзою автор вдало прикрашає комічними історіями зі свого життя та життя своїх друзів.
Уявіть, книга була написана у 1889 р., тобто пройшло 126 років з часу написання цієї повісті, а я – «людина XXI століття» все ще сміюся до спазматичного болю у животі! Так жартувати уміє не кожен, не кожен уміє так передати ті відчуття, емоції та переживання, які відчували троє друзів та їх пес (так-так!), тому ця книга заслуговує на «читацьке поклоніння», адже, я впевнена, що далеко не кожне видання нашого передового століття зможе нас так розвеселити як «Троє в човні, не рахуючи пса» Джерома!
Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.
текст писала Олена Горобець