Книга «Грозовий перевал» є яскравим прикладом романістики, одним з найкращих зразків золотої класики світової літератури. Скажу навіть більше – цей роман свого часу повністю перевернув уявлення про романтичну прозу. Літературознавці зазначають, що саме цим своїм єдиним романом Емілі Бронте беззаперечно перевершила славу її сестри Шарлотти Бронте. Роман очолює маст-рід списки, ним захоплюються, над ним дискутують. І не дивно, адже «Грозовий перевал» перевершив всі очікування і досі залишається перлиною класичної літератури.
Дуже часто я могла бачити відгуки накшталт «книга про кохання та ненависть», «роман, сповнений пристрасті» або найпоширеніше - «роман про помсту». Але я б охарактеризувала його інакше…
Йоркшир. 1801 рік. Містер Локвуд вирішує усамітнитись від міського життя та їде за місто, де орендує помешкання у господаря на ім’я Гіткліф. Сам містер Гіткліф мешкає у маєтку «Грозовий перевал». Містер Локвуд вирішує відвідати Гіткліфа під приводом вирішення деяких питань стосовно свого перебування там. Познайомившись з таємничими та дещо дивними жителями «Грозового перевалу», а також безпосередньо з його хазяїном, містер Локвуд починає замислюватись над деякими питаннями. Особливо його цікавить причини такої дивної та грубої поведінки власника «Грозового перевалу». Перебуваючи там, містер Локвуд дізнається від економки на ім’я Елен Дін неймовірну історію життя Гіткліфа.
Гіткліф був прийомною дитиною подружньої пари Ерншоу, у якої було своїх двоє дітей – Кетрін та Хіткліф. Старий Ерншоу знайшов його дорогою додому, дикуватого та покинутого. Час йшов, а життя в сім’ї Ерншоу змінилось, маленький знайда забрав усю любов прийомного батька, від чого рідні діти почали його ненавидіти. Мати померла, згодом помер і батько, ставлення до Гіткліфа змінилось. Приниження, втрати, глузування з боку брата не стали на перешкоді зародженню кохання юного Гіткліфа до зведеної сестри Кетрін. Юнак без манер та грошей та прекрасна леді, на яку чекала більш вигідна партія…
Його «кохання» зробило його сліпим, він жив лише нею, тою, чиє ім’я він обожнював та проклинав до кінця свого життя. Він її кохав настільки, що навіть не розумів згубну силу свого кохання. Хоча, ні, не кохання… Адже, коли кохаєш, бажаєш щастя коханій людині, життя ладен віддати, аби вона (він) була щасливою, аби посміхалась…
Ще древні греки визначали чотири види любові, але вони не згадали про егоїстичну любов, ту, що вбиває…
Однозначно рекомендую! Ця книга сильна. Історія, що має право називатись романтичною, такою не є, і ніколи не буде кохання там, де є сліпий егоїзм.
Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі
Як долучитися до проекту, дивіться тут
Текст писала Дар'я Яцкевич,
бібліотекар бібліотеки-філіала для юнацтва
ЦБС для дорослих м. Миколаєва