Класу 14-річних шибай голів, з яких вчителі вже давно не те що не сподіваються зростити науковців, а і сумніваються, чи потраплять вони в коледж, дістається завдання-експеримент – «борошняні немовлята». На протязі трьох тижнів кожен з хлопців має слідкувати за тим, щоб 3-килограмовий мішечок з борошном лишався неушкодженим, якомога менше бруднився, до того ж хлопці не мають права надовго полишати «немовлят» самих. Така собі вельми «лайт-версія» догляду за маленькою дитиною.
Відмовитися від завдання неможна (хоча дехто намагається), виконати так-сяк – теж, бо, цілком можливо, що за правильністю виконання слідкують не тільки вчителі, а й сусіди, батьки, родичі (через таємничу домовленість зі школою). Тож доводиться брати на себе цей борошняний тягар, та ще й кожного дня робити записи в щоденник щодо перебігу експерименту.
І тут починаються цікавинки. Деякі з них можна передбачити, якщо ви знаєтеся на підлітках, а деякі – ні. Та і справа навіть не в подіях – які там події за три тижні можуть статися в класі, що зайнятий мішками з борошном, - а в тому з якою любов’ю до дітей і взагалі до життя, написана ця книга.
Там нема крайнощів і відчайдушного галасу, якими, бува, сповнені книги про підлітків – порушення законів, підліткового алкоголізму, наркоманії, тощо. Так, звичайно, воно все існує, але здебільшого наші діти все ж таки нормальні, розумні, чуйні і добрі, хай навіть іноді ще не дуже гарно розуміють самих себе. Попри відсутність змалювання «виразок» на тлі суспільства, я б не назвала «Борошняних немовлят» солоденькою казочкою. Ні, книга досить реалістична, піднімає серйозні проблеми, на кшталт пошуку себе, стосунків з батьками, в тому числі тими, які покинули в ранньому дитинстві. А ще «Борошняні немовлята» сповнені справжнього «шкільного» гумору і добре передають атмосферу шкільного божевілля, рівень якого, мабуть геть не залежить від географії розташування школи та національних особливостей.
Я гаряче рекомендую читати цю книгу, головним чином, через той місточок, який вона наводить. Справа в тому, що більшість книг про дітей спрямовані на те, щоб дорослі, прочитавши їх, навчилися краще розуміти підлітків, згадали себе в такому ж віці. Тобто вони висвічують для загалу непросте/просте, цікаве/нудне життя підростаючого покоління, створюючи однобічний рух (дорослі до дітей). В цій же книзі акцент трохи інший. Вона, без сумніву, корисна для дорослих, які бажають зрозуміти своїх дітей, але не менше корисна вона і для дітей, яким часто навіть на думку не спадає спробувати зрозуміти своїх батьків і взагалі дорослих. І не тому що діти – егоїсти, а просто тому що вони… діти.
Я раджу «Борошняних немовлят» і дітям і дорослим як для самостійного так і сімейного читання. Як мінімум гарантовані гарний настрій, відчуття тепла в серці і світла посмішка, як максимум – краще порозуміння між старшими та меншими.
Ви вже читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі
Як долучитися до проекту, дивіться тут
Текст писала Інна Токарєва
приватний підприємець
м.Миколаєв.