Траплялося таке, що автор розпочинав розповідати  про абсолютно не важливих людей, і ніби є і зав’язка і така-собі горе-кульмінація, і ось я читаючи роман, думаю ну що ж там з Манею та Миколою, чекаю якихось подій, динаміки, а воно…потухло як вогник від дощу. Не можна так робити! Навіщо узагалі в романі згадується ота Маня та Микола?! Для чого вони там?!

Знаєте, автор усі події роману, ніби вирвала, із загальної історії – події розпочинаються під час зародження колективізації, ще на її світанку та закінчуються восени 1943 р., коли селище звільнилося від німецької окупації... може це й логічно, адже історія побудована з допомогою «декорацій» села… але виходить так, що ми дізнаємося з роману про зародження колективізації та про початок Великої Вітчизняної війни і все! Не знаючі не зрозуміють, що таке колективізація, що таке голод, а ми з вами, врешті-решт, не дізнаємося чи повернуться чоловіки до своїх дружин та як складуться їх долі. Автор залишила нас на розпутті історії… Хіба не можна було хоча б про закінчення війни толково розповісти?!

Позитивні моменти також у романі присутні (не усе так погано), Г. Ткаченко вдалося більш-менш непогано розповісти про німецьку окупацію українського села, але і тут були свої недоліки та «черствість»…

На мою думку,  досить точним буде порівняння цього роману з черствим (не вчорашнім, ні! скоріше, недільної давності)  куснем хліба (і саме куснем!)… Але це моя суб’єктивна думка.

        Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

 текст писала Олена Горобець