Загалом, враження від книжки у нас приємні. Ульці книжка взагалі дуже-дуже сподобалася. Це дитячий детектив, де відважний та геніальний Кіт да Вінчі розслідуватиме викрадення картини «Посмішка анаконди» (нічого не нагадує? А в книжці багато отаких «співставлень».

Отож, злочинцем виявився миш, чи як переклали – мишидло Зиза. А Кіт да Вінчі, звичайно ж, намагатиметься впіймати Зизу і повернути картину. І він не буде у цьому сам! Котові допомагатимуть мишенята Бубуша, Чуча і Пік та інші мешканці звіриного міста. А ще їх завжди переслідуватиме в пошуках репортажів кореспондентка курка Кудаха, яка замість яєць вміє нести газету «Куряча правда». Кіт складатиме фоторобот злочинця, шукатиме слідів, доказів, буде проводити допити та ставки між свідками віч-на-віч, придумуватиме злочинцеві пастки… загалом – поводитиметься як справжній детектив.

Розгадка злочину і виявлення небезпечного злочинця здивували навіть мене. Але не беріть то за показник, бо я прийшла до невтішного висновку, що в детективах нічого не тямлю. Злочинця вгадую аж коли автор тицьне в нього пальцем.

Книжка пішла «на ура» і тепер, коли в нас дома невідомо ким робиться якась шкода чи ми щось не можемо знайти, Улька таємничим голосом каже, що то Зиза нашкодив чи вкрав.

Не сподобалося:

- оскільки оригінал російською мовою, де не де траплялися невдалі переклади слів чи взагалі граматичні помилки, але їх, направду, було дуже мало. Дитині то, звичайно, не відчутно, але мені все прочитане зразу вкладалося в російську мову, оті співставлення слів сонце-слоньце, Юпітер –Япітер, вушка на маківці так і хотілося прочитати «ушки на макушке», ну ви мене зрозуміли…

- самі герої. Вони смішні, гарно намальовані і в принципі – позитивні, але от Кіт - страшенний хвалько і дуже марнославний, не упускає жодної нагоди назвати себе геніальним чи похвалити в інший спосіб; мишенята-помічники підлабузники і в усьому стараються догодити котові, присутня ота така сліпа «закоханість» в свого кумира; Сова пихата і зверхня, та й інші звірі в очі всі добрі і милі, а позаочі один з одного насміхаються, особливо Сова… Можливо, то таке тільки моє доросле сприйняття героїв, а дитина сприймає їх зовсім інакше, але це єдине, що мене трохи відштовхує в цій книжці.

Сподобалося:

- те, як книжка оформлена. Ілюстрації малювала авторка і як на мене, вони дуже цікаві. Тут не просто малюнки того, що відбувається, але є «вирізки» з газети «Куряча правда», карти і ще різні завдання для дітей, як от скласти фоторобот Зизи, розшифрувати повідомлення за допомогою таємної котячої абетки чи виготовити собі посвідчення детектива. Є уроки малювання планет, поросят і кумедних мармиз☺. Ульці оті завдання сподобалися найбільше;

- деякі вигадані авторкою і «підігнані» під Звірине місто слова, як от: сова взяла «крилокюрні ножиці» чи сова написала лист «власнокрильно»;

- сама історія, як на мене, дуже кльово знайомить дитину з детективним жанром. І хоч це єдиний дитячий детектив, який я читала, тож порівнювати нема з чим, але дуже вже мені вподобалося, як авторка цю історію «презентує» дітям – цікаво, місцями у формі гри, з ненудними ілюстраціями та віршиками;

- ну і якість самої книжки: сторінки приємно гортати, текст не пересвічує з сторінки на сторінку і нема того жахливого запаху фарби.

Не знаю чи ми куплятимемо наступні книжки в серії, але так думаю, що Улька влітку попросить ще… і, якщо чесно, мені самій цікаво почитати, як там Кіт буде шукати скарб і як Зиза намагатиметься його випередити☺

До речі, закінчення історії дуже в стилі «далі буде…» Там так і написано – «далі буде».

Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 Текст писала Юлія Слабак,

блогер,

м. Левіце, Словаччина