Одразу скажу, що додаткову увагу до роману привертає і сама персона автора. Знайомтесь, Кен Кізі. Для тих, хто не знає, американський письменник, що зробив великий вплив на формування руху хіпі, ідеолог контркультури і видний представник біт-покоління. Роман «Над зозулиним гніздом» - одне з небагатьох, але безперечно найуспішніших його творів, а, якщо бути абсолютно точними, найкращий його твір, що пропонує нам авторську світоглядну модель. Дуже важливим є й той факт, що роман постав завдяки особистому досвідові письменника. Справа в тому, що на початку 1960-х років Кен Кізі підробляв санітаром у психіатричному відділенні однієї з лікарень, а в ночі сідав за написання свого роману. В результаті – повна модель світу в мініатюрі, але ця модель є тоталітарною, бюрократичною, я б сказала. До речі, Кізі характеризує цю бездушну тоталітарну машину як Комбінат, де система перетворює людей на «овочів» в результаті певної механічної обробки. А всі герої, в тому числі і лікар з медсестрою – лише виразники певної авторської думки.

Очима одного з пацієнтів лікарні для душевнохворих, якого, до речі, всі вважають глухонімим, кожен читач зможе побачити не лише життя цього маленького світу, а й боротьбу за це життя (хоча, до моменту приходу одного героя, в лікарні все було стабільно тихо). На арені з’являється веселий Рендл Патрик Макмерфі. Він є яскравим представником борця за свої принципи, за ідеали, за свободу. З його появою психіатричне відділення перетворюється на бунтівний простір. В нього починається певне протистояння зі старшою сестрою Міс Гнусен, де Макмерфі уособлює собою протест проти суспільного диктату, а медична сестра – уособлення закостенілого порядку в суспільстві. Така боротьба заздалегідь провальна, але це справа честі (принаймні для головного героя). Чи вдасться  необмеженій свободі, здоровому егоїзму, задираці, хаму та весельчаку перемогти сувору машину режиму? Як вберегти свої прагнення бути не таким як усі від металічної руки Комбінату? І чому нормальне бажання до свободи тіла і думки визначається як патологія? Саме ці питання розкриває Кізі у своєму романі.

Безумовно, найкраще з того, що я читала…

До речі, роман був досить вдало екранізований у 1975 році Мілошем Форманом. Фільм отримав аж п’ять премій Оскар, а також 28 інших нагород і 11 номінацій. Однак самому автору екранізація була не до душі. Мовляв: «слава віддана лише Макмерфі, а я цього не прагнув». Можливо так воно і є, адже екранізацію я не дивилась, а читаючи роман, так само помилково вважала саме Макмерфі героєм №1.

Однозначно РЕКОМЕНДУЮ для читання! 

Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 Текст писала Дар'я Яцкевич,

бібліотекар бібліотеки-філіала для юнацтва

ЦБС для дорослих м. Миколаєва