Отож, що таке Лісова пісня певно знають всі, в шкільній програмі точно було, але якось я в школі пропустила цей твір. А тут неплановано прочитала і стільки емоцій! Таки в дорослому віці такі речі сприймаються геть інакше.
Ну… в цілому, я знала про що ця "пісня", знала, що про нещасливе кохання, але ж я не знала нюансів! Захопившись мовою і легкістю читання віршованих діалогів спершу була в абсолютному читацькому екстазі – все таке красиве, весна, Русалка, Водяник, Перелесник і інша цікава міфологічна нечисть. А потім була зустріч Мавки і Лукаша, і отой перший поцілунок і Мавка, яка після цього поцілунку геть чисто закохалася і «втратила голову». Для Лукаша, думаю, це теж стало несподіванкою, але що ж…
Мавка: - Ні, ти сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала я,
а й той покращав, відколи ми поєднались.
Лукаш: - То ми вже поєднались?
М а в к а: Ти не чуєш, як солов'ї весільним співом дзвонять?
Тому, спочатку Мавка мене трохи дратувала своєю наївністю і недалекоглядністю, оцією миттєвою закоханістю, але така її натура – вона ж не людина, тому не здатна на якісь інтриги, підступні плани по «закохуванню в себе» Лукаша. Поцілунок сприймає як ознаку вічного кохання, бо просто так бачить світ, так розуміє життя, так сприймає оте саме кохання. Мавка така щира, така безпосередня, така хороша-прехороша, закохується з першого погляду, практично, і такого ж очікує у відповідь..., ні, навіть не очікує, а просто поводиться так, ніби це само собою розуміється.
Пізніше, я знову невдоволено кривилася на Мавку через її пасивність у досягненні власної мети і бажань, вона знову здалася мені аж занадто наївною, занадто мягкодухою, і мені її просто було жаль.
А от Лукаш взагалі, як чоловік, розчарував дуже... Ну бо як так можна - спочатку закохатися, а потім так просто собі зробити вигляд, що "нічого нема"?.. - ну мама на нього тиснула, бо не хотіла бути «відьминою свекрухою», ну звичаї такі були, але просто відстояти свою думку і свої почуття можна ж було? Найцікавіше те, що Лукаш таки любить Мавку, але по суті, під тиском отого «що скажуть люди» зрікається своїх почуттів, і то в дуже підступний і болючий для Мавки спосіб:
То пригорни мене, щоб я забула осю розмову.
Цить! почують мати! Вони вже й так тебе все називають накидачем...
Так! хто не зріс між вами, не зрозуміє вас! Ну, що се значить "накинулась"? Що я тебе кохаю? Що перша се сказала? Чи ж то ганьба, що маю серце не скупе, що скарбів воно своїх не криє, тільки гойно коханого обдарувало ними, не дожидаючи вперед застави?
Була надія, що віддячусь потім.
І знов чудне, незрозуміле слово — "віддячуся"... Ти дав мені дари, які хотів, такі були й мої - неміряні, нелічені...
То й добре, коли ніхто не завинив нікому. Ти се сама сказала — пам'ятай.
А потім просто, в той же день, починає «занравати» до вдовиці зі села, а на вечір вже і старостів планує засилати… Придушила б того Лукаша, чесно!
Потішила Озерна Русалка як персонаж - така жартівлива, весела, трохи наглюща і робить, що хочеться:) В таку Русалку я повірила одразу ж, бо малопритомні, замріяні морські панни якось не дуже цікаво виглядають.
Загалом, «пісня» ніби й казкова наївна історія з передбачуваним кінцем, але дуже мене зачепила за живе, тут живі персонажі, яких можна довго обдумувати, чому вони такі і чому вчинили так а не інакше… Під кінець мені таки всіх було шкода, навіть Лукаша, і навіть його маму з жінкою, я навіть трохи сльозу пустила:)
В цілому дуже сподобалася «Лісова пісня», думаю, ще не раз перечитаю, та й після неї захотілося почитати ще щось з творчості Українки, і біографію, бо вже зі школи все призабулося. Люблю, коли після книжки виникає таке зацікавлення автором, тож – далі буде;)
п.с. ну і дуже чекаю на однойменну анімацію, там обіцяють щасливий фінал і вся "нечисть" так красиво намальована :)))
Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!
Як долучитися до проекту, дивіться тут
Текст писала Юлія Слабак,
блогер,
м. Левіце, Словаччина