Для сучасної української літератури насиченість оповіді є, скоріше, правилом, аніж виключенням.  Іноді навіть складається враження, що автори побоюються, що читач покине їх творіння, якщо вони не наситять його під зав’язку подіями, емоціями, динамікою, тощо. Але, як на мене, ці побоювання марні. От і «Покров». Авторка піднімає дуже багато тем, кожна з яких могла стати центральним сюжетом окремого роману, наприклад:

• Захист роду, сила пращурів, що здатна вберегти або ж занапастити нащадків, потреба знати свої коріння для кращого розуміння себе;

• Майдан 2013-2014 року, варіанти ставлення до тих подій, зокрема трансформація від цілковитого нерозуміння та байдужості, до відчуття причетності, а іноді від відчуття причетності до маніакальної прив'язаності;

• Подружнє життя з коханою/некоханою людиною, можливість зрозуміти своє серце і почуття через роки і випробування;

• Вірність – жінці, чоловіку, ідеалам…  Що цинніше? Чи варто зраджувати кохання заради ідеалів та навпаки? Чи можливо «подружити» всі ці пріоритети? Зрештою, як уживаються між собою земні, практичні цінності, та служіння високим цілям?

Думаю, ви легко продовжите цей список, прочитавши книгу, бо під покровом «Покрову» знайдеться ще багато інформації і тем для роздумів.

Але, як на мене, задля цієї насиченості були принесені в жертву рівномірность оповіді, цілісність, єдність, відчуття РОМАНУ. Так, всі події, герої  пов’язані одне з одним сюжетними, емоційними та навіть родовими зв’язками. Але мені чогось не вистачило. Якщо використати метафору, то я сказала б, що можна написати чудовий роман про одне дерево (приміром, «Століття Якова» Володимира Лиса), чи сагу, роман про ліс (як то «Сага о Форсайтах» Джона Голсуорсі), але дуже важко писати роман про групку дерев. Виходить трошки про те, трошки про це і не вистачає цілковитого занурення хоч б в одну з тем.

Так, ми живемо дуже насиченим життям, в прискореному темпі і це робить логічним появу літератури, насиченої подіями та емоціями. Але іноді хочеться, читаючи книгу, мати час на роздуми, тим більше, що у «Покрові» таки є над чим поміркувати. Бо ж для того, щоб нестися на всіх парах і робити різкі повороти існують авантюрні пригодницькі романи.

Але то моє особисте враження, раджу вам отримати власне. Цю книгу читати варто, хоча б для того, щоб насолодится мовою автора - як завжди багатою і яскравою і, при цьому, не переобтяжену надмірним прикрашанням.

Думаю, кожен із вас знайде в "Покрові" свою «центральну» тему, що зачепить за душу – чи то кохання, яке дається небом, а не людьми, чи покров родового захисту, чи болючі події нашої недавньої історії.

Ви вже читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 Текст писала Інна Токарєва

приватний підприємець

м.Миколаєв.