Хіба можна серйозно читати про те, що «…коли лікар із того боку затоки побрався з донькою лобридзького гробаря, людям це здалося підозрілим. Негоже так робити…»? Або ж про те, як діти провчали свиней, катаючись на них верхи по селі? Чи про «годящу жінку годящого віку» для пана Мередіта?

Книги канадської письменниці усе ж таки мають якусь містичну силу: який би у мене не був поганий настрій – після книг Люсі-Мод він стає значно кращим. Її книги, і зокрема сьома, роблять світ свого читача кращим, світлішим та витонченішим. Хочеться розмовляти краще, удосконалювати свої манери, хочеться тішитися та мріяти! Її книги – це диво! Звісно, велике значення має переклад, за що окреме «дякую» та окреме зачарування текстом Анні Вовченко.

Чому у мене була така велика перерва між книгами? Якщо чесно, я чекала восьму книгу, щоб достойно завершити  та сповна насититися цією історією, але з чеканням книги  у мене не склалося – сил не вистачило, тому насолоджуюсь порціями.

Чи рекомендую я цю книгу? Звісно! Так, так і ще раз – ТАК!

Чи буду я перечитувати цю серію? Звичайно, адже  у сучасному світі так мало Енн Блайт!

Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Олена Горобець,

м. Київ