Мені потрапила під руку одна книга шоколадного відтінку. Маркус Зузак "Крадійка книжок". Я почала читати її, як тільки прийшла додому. Криза прогресувала, тому, через декілька днів хотіла її повернути. Мене відмовила мама: "Ти читай, може ще вийде. Добре, що я її послухала.

"Крадійка книжок" - це не просто книга, а справжній щоденник. Щоденник Смерті. Як ми зазвичай її уявляємо? Кістлява, у чорному плащі і з косою. Але ні. Вона виглядає куди більш повсякденно. Але, не у цьому річ. Поки ми живемо, вона поруч, але десь дуже далеко.

Якщо ви читали цю книгу, то знаєте, що Смерті також не дуже приємно забирати людські душі. Вона працює на найвеличніших злодіїв, і це лише частина її роботи.

Я звикла завжди казати, що ми самі пишемо книгу свого власного життя, але коли прочитала цей роман, на обкладинці якого стоїть дівчинка, притискуючи до грудей книгу, а за її спиною нацисти палять ще сотні таких же книжок, я зрозуміла: історію нашого життя пишемо не ми. Адже ми можемо щось вигадати, щось змінити, але соромимося, що коли будемо комусь розповідати історію свого життя, нас на певному моменті можуть засміяти.

Справжню історію нашого життя пише Смерть, але є одна різниця - вона нікому не покаже книжку про вас, окрім вас самих.

Моїх слів недостатньо, аби описати цілу книгу. Її треба прочитати. Але єдине, що я можу сказати, прочитавши цю книгу:

У Смерті також є душа.

      Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Тетяна Момот

читач бібліотеки-філіалу для юнацтва

ЦБС для дорослих м. Миколаєва