Так само, як автор, ти милуєшся  мінливою красою довкілля, але навряд чи в змозі підібрати такі точні й проникливі порівняння:

…Просинаються в лісі дуби…

Вірні, мужні і добрі з лиця,

Мов зелені - на синім ікони!...

…Он проклюнувся підсніжник знизька,

Мерзне тихо за чиїсь гріхи…

Так само, як і автору, тобі болить наше сьогодення, у якому колишні колгоспи геть зруйновані, занедбані або віддані чужинцям в оренду. Болить  ставлення цих «орендарів» до землі – засипають її, бідолашну, такою кількістю хімікатів, що дивно навіть - як вони не знищили все живе навкруги.

За брудним вікном вагону –

Моя рідна сторона…

Із полями, що в оренді,

З непотрібними людьми,

Бур’янами, що у тренді

Виглядають із пітьми…

Так хотілось України!

Отієї, що – моя!

Де є мова солов’їна,

Й соловейком чуюсь я

Так само, як і автор, ти сподіваєшся, що твої співвітчизники одумаються, перестануть «тягнути ковдру» лише на себе, згуртуються і створять свою власну державу, про яку мріяло не одне покоління.

Коли ми на зорі

Орем землю СВОЮ –

Щасливіших від нас не буває!

Як боронимо ми Україну в бою – навіть верби на марші співають!

А коли ми порізно, «собі на умі» - бур’янища тоді розкошують

Так само, як і автор, ти переймаєшся надмірним захопленням Інтернетом і телебаченням. Люди забувають, що справжня краса – то природа, а справжній відпочинок – відчути цю красу і силу, пройтися по землі, поплавати у річці…

Бо ніхто до лісу вже не йде –

Поросло на стежці розкарячся.

Хто б хотів – Тому вже не дійти.

А хто б міг – сидить собі у хаті.

Інтернету відьомські дроти

Не дають ні жити, ані спати.

«Тарілки» диявольських антен…

Серіали з вечора до рання…

Сам для себе ліс той відцвіте,

Сном своїм спочине дерев’яним

І авторські пошуки самого себе, свого призначення теж схожі на твої:

…Шукав себе. У всіх світах шукав.

Забув лишень до краю придивитись,

В якому дитинчам іще блукав…

А вже про кохання написано ТАК, що аж серце пришвидшує стукіт:

Та невже ти мене любиш?

Та невже?!...

Запалали біля клубу

Сім пожеж…

Сім кущів горять

Травневого бузку,

Щоб тебе я роздивився…

Отаку!

Отже, читаючи вірші Миколи Гриценка, - ти знаходиш себе: ліричного, закоханого, мрійливого, роботящого, дужого патріота, здатного змінювати свою долю й долю Батьківщини на краще.

        Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут. 

текст писала Наталя Устименко,

бібліотекар читального залу

Сумської ЦМБ,

м. Суми