В той же час багато авторів не турбуються про проблематику класифікацій їхніх книжок. Головне – щоб читачу сподобався результат їхньої праці. Так один італійський письменник зібрав свої наукові статті і видав під загальною назвою. Цю книжку прочитало більше людей, ніж результати робіт деяких академій наук.
Нассім Талеб написав книгу, яку можна віднести до епістемології або філософії. Мабуть, це не суто класичний науковий текст, але проблематика, що була піднята автором, призвела до формування наукової теорії названої на честь книги. Лондонська Таймс назвала її однією з 12 найвпливовіших книг з часів Другої Світової війни. За 4 роки з моменту першої публікації було продано понад 3 мільйони примірників. На сьогодні існують переклади 32 мовами світу.
До речі про науку. Наприклад, граматику – як систему мови. Талеб в своїй книзі говорить що її винайшли люди, в яких нема більш цікавого заняття ніж намагатися сформулювати обмеження для живої мови. Ця книга про обмеженість і безмежність.
До відкриття Австралії у Старому Світі вважали що всі лебеді білі. Тисячолітній досвід спостережень за цими чудовими птахами це підтверджував. Чи можна було припустити вченому орнітологу, що лебеді бувають чорні, якщо за 1000 років вони не бачили жодного? Можливо, природа не допускає появу таких птахів? І уявіть собі їхнє здивування, коли з Австралії був привезений чорний птах!
Книга про інше. Вона показує наскільки обмеженою урок нам дає досвід і спостереження. Постає питання про цінності наших наукових теорій, якщо один-єдиний факт може зруйнувати тисячі років спостережень за мільйонами білих птахів. Але для повноти картини вченим не вистачало хоча б одного чорного.
Ця книжка про те, що ми сліпі, коли йдеться про випадковість, особливо про масштабну. Автор йде далі і каже, що читаючи газети та дивлячись телебачення – ми ще гірше розуміємо події, що відбувається у Світі.
Якщо аналітики не здатні передбачити аномалії, як вони можуть прогнозувати подальший хід історії? Наші прогностичні помилки в політиці чи економіці настільки великі, що переглядаючи історію прогнозів виникає питання – навіщо взагалі ми слухаємо цих людей? На думку Талеба, люди занадто зосереджуються на відомому. Ми схильні копирсатися в дрібницях, замість того щоб розглядати загальну картину.
Ми не вчимося, що ми не вчимося. Ми не вчимо правила, а лише запам’ятовуємо факти.
Є твердження – хто не знає минулого, той не має майбутнього. Але французи добре вивчили історію і збудували лінію укріплень. Це їм не допомогло. Гітлер просто обійшов їх.
У своїй книзі автор висуває твердження, що уявлення багатьох людей про світ хибні. Світом керує не об’єктивний історичний процес, як нам переконливо доводили в школі, а крайнощі, невідоме й малоймовірне. І незважаючи на подальший прогрес, появу суперкомп’ютерів, штучного інтелекту і аналітиків, які отримують за свої поради мільйони, – майбутнє ставатиме все менш передбачуваним, тоді як людська природа і соціальні науки ніби змовилися приховати цю обставину.
А якщо ви з цим не згодні, то на думку автора, ми здебільшого вчимося у тих з ким не погоджуємось. Тому нас не будуть переконувати фактами, що підтверджують думку автора. Скоріше зруйнують наші ілюзії та уявлення. До речі, друга частина книги побудована на лекціях, що Талеб читав у університеті. На мою думку, не погано було б щоб хоча б частина науковців готувала лекції такого рівня.
Автор не переконує у своїй правоті. Він просто трохи по іншому ставить питання, що нам здаються відомими. Багато історичних картин отримають зовсім інше забарвлення.
Ця книга для людей, які хочуть і вміють думати. Навіть якщо ви повністю не погодитесь з автором, зроблю припущення, що ви будете більш детально обґрунтовувати власні прогнози на майбутнє.
Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!
Як долучитися до проекту, дивіться тут
Текст писав Константин,
м. Миколаїв