Міський кореспондент Олесь Терновий  вправно писав про колективізацію, про досягнення радянської влади. Він був захоплений цими ідеями і щиро вірив, що влада не є ворогом для народу, а «куркулі» просто не хотіли ділитися. Він з такими ж відданими товаришами їздив селами й агітував народ вступати до комуни. Дивно було Терновому, що він ніби роздвоюється. Бо якесь внутрішнє «Я»  постійно перечило тій «великій і правдивій, єдиній у своїй величі й правді партії більшовиків». Аж поки одного разу правда не відкрила йому очі.

Розпадалися  родини. Здебільшого молодь йшла в комуну й потім обдирала своїх же батьків, родичів, сусідів. Всяка мораль була для них нічим, Бог перестав бути святим, із церкви зробили клуб.

Люди, які тяжко працювали все життя на своїй землі, не розуміли,чому в них то відбирають і воно ж гниє в колгоспах? Чому вони стали ворогами своєї держави? І де дівся Господь, що не зглянеться над їхнім горем?

Звичайно,  небувала жорстокість більшовиків лякає, адже вони ще вчорашні українці, односельці, брати. Тоді чому?

Для мене книжка була емоційно дуже тяжкою, я годинами сиділа з нею, а прочитувала лиш пару десятків сторінок. Тягар на душі такий був, що днями не виходила з голови «Чорна дошка». Більше того, полегшення з останньою сторінкою не прийшло. Але усвідомлення того, що наша історія не марна, є на 100 відсотків. Страшна правда на сторінках цього роману. І нехай генетична пам'ять прокинеться бодай у кожному другому, третьому, сотому… але історія не буде забута! Ніколи! Навіть якщо доведеться стати одиницею на 48 мільйонів…

Чесно вам скажу, читати чи ні – то справа кожного. Але якщо не впевнені, що готові, то краще не беріться. Бо почати й не закінчити, то неповага до всіх людей, які сьогодення не побачили.

         Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Мошак Каріна

м.Кіровоград

вчитель української мови та літератури,

англійської мови та зарубіжної літератури