Книгу важко назвати класичним романом (з зав’язкою, кульмінацією, розв’язкою), то, скоріше, набір психологічних портретів, де події важливі рівно настільки, наскільки вони впливають на внутрішню трансформацію героїв, чи допомагають краще виразити їх устремління,бажання і настрої.
Це дійсно своєрідний гербарій. Розправлена, висушена в пресі рослина, розкладена на білому листі паперу. І тепер значно чіткіше видна її будова, особливості, відмінності від інших чи, навпаки, схожість. Так і у книзі Сняданко. Там немає зайвих емоційних нагнітань, що ятрять душу; ти ніби дивишся під мікроскопом на те чи інше явище, відсторонено, але не без цікавості спостерігаєш за тим, як переплітаються прожилки на листі, наскільки пишною була квітка, а стебло довгим і пружнім.
І всі «рослини» в Гербарії виписані надзвичайно об’ємно і повно. Читати дуже цікаво, не зважаючи на те, що мова, зрештою, йде про доволі пересічних, зовсім неідеальних особистостей того чи іншого віку та соціального прошарку. Я певна, риси героїв Гербарію ви віднайдете у когось зі своїх знайомих, а може і у собі. Моє найбільше захоплення – то персонаж Леся Петровича. Раджу прочитати главу про нього, навіть якщо загалом книга вас не зацікавить. Настільки влучний опис «теоретика», впевненого у своїй абсолютній правоті, що просто хотілося аплодувати стоячи після кожного абзацу розділу.
Чи є в книзі секс? Є, а як йому не бути. Але не він там на авансцені, підсвічений софітами, незважаючи на провокуючу назву, анотацію (на яку не раджу звертати уваги) та тему книги. Секс там є, оскільки без нього складно повно змалювати особливості характеру і психології персонажів. То просто одна з сторін життя, через яку, бува, значно простіше виразити щось, ніж через слова.
Окремо хочеться сказати про те, як надзвичайно легко пише автор. І це не значить, що її мові не притаманні складні пасажі та насиченість. Просто Наталка Сняданко робить то якось невимушено. На відміну від книг деяких інших авторів, «Гербарій» не залишає по собі відчуття важкості – нема враження, що автор сидів і довго підбирав слова, тасував епітети та фразеологізми, щоб знайти вдаліший, той, що «влучить» в читача з стовідсотковою гарантією. Навіть якщо насправді воно так і відбувалося.
А це відчуття легкості письма, як на мене, коштує дорого. Тим більше, що останнім часом я часто читаю книгу не стільки заради сюжету (в принципі, нового вже навряд чи вигадають), а саме заради відчуття мови, слова, вдалого опису, влучної характеристики та загальної гармонії тексту. В Гербарії коханців гармонія тексту, як мені здається, присутня.
Якщо ви любите спостерігати, вас цікавлять не зовнішні, а справжні мотиви людей, і дрібнички-пацьорки для вас важливіші, ніж гучні прості гасла, то «Гербарій коханців» має вам сподобатися.
Ви вже читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі
Як долучитися до проекту, дивіться тут
Текст писала Інна Токарєва
приватний підприємець
м.Миколаєв.