В Генрі є Клер – його дружина, його якір в теперішньому.  Вперше Клер познайомилася з Генрі коли їй було 6, а йому 36. Голий дядько Генрі виліз з кущів, попросив малу Клер нікому нічого про нього не розказувати, сказав, що прийде за тиждень і... щез. При другій зустрічі Клер мала все ті ж 6 років, а от Генрі було 35, при цьому, Генрі ж в курсі, що мала Клер - це його майбутня дружина, яку він в своєму теперішньому залишив сонну в ліжку і до малої Клер йому зась лізти з поцілунками і пестощами, хоч якби і має право, бо ж дружина:) Але мала Клер в своєму теперішньому не знає, що оцей дивний голий дядько, який з’являється ні звідки і туди ж щезає, її майбутній чоловік, тому з дитячою цікавістю все таки тягнеться до Генрі як до якоїсь фантастичної чарівної істоти, припасає для нього одяг і поїсти і навіть дуже цікаво проводить час. Так Генрі і Клер зустрічалися досить довго, то ж потім Клер вже знала, що Генрі – це її майбутній чоловік.

"Деколи ти мені розказуєш про те і інше і я відчуваю, що майбутнє вже тут, розумієш? Ніби моє майбутнє вже сталося в минулому і я нічого не можу з цим зробити."

А потім ці двоє зустрічаються в реалі, тобто, в часі, який є теперішнім для 20-тирічної Клер і є теперішнім для 28-мирічного Генрі. Тепер вже Клер знає хто такий Генрі, бо ж періодично бачилася з ним то 36-ти річним, то 41-но річніим, але теперішній Генрі бачить Клер вперше і взагалі не в курсі, чого ця симпатична незнайома дівчина кидається йому на шию і так тішиться їх зустрічі. І Клер потрохи розказує Генрі про їхні майбутні для нього і минулі для неї зустрічі, бо 28-мирічний Генрі ще не володіє тією інформацією, якою володітиме 36-тирічний Генрі, коли зустрівся з Клер в її дитинстві. От і виходить так, що Клер знає по датах майбутнє Генрі, бо для неї це майбутнє є минулим. А значить - Генрі жодним чином не може змінити чи якось вплинути на своє майбутнє, хоч і достеменно його знає, бо його майбутнє вже відбулося в минулому. Як вам така паралельна реальність?

І таких моментів, коли реальності Клер та Генрі перемішуються - ціла книжка.

Але це ще що… значно цікавіше було коли 24-річний Генрі скаче в минуле, там зустрічає себе 5-тирічного і сам собі проводить екскурсію музеєм.

Або коли 27-мирічний Генрі вчить себе 9-тирічного, як виламувати замки в дверях і красти гаманці в перехожих, просто, щоб вижити. Або ж коли один Генрі скаче в своє минуле і зустрічається там з другим Генрі, який заскочив сюди в своє майбутнє, а ще десь ходить третій Генрі, для якого цей час є теперішнім...

"Я стою через дорогу від Чикагського інституту мистецтв сонячного червневого дня 1973 року в компанії 9-тирічного самого себе. Він прийшов сюди з майбутньої середи, я з 1990-го року."

"Ми йдемо до дверей квартири. - Бувай, - каже інший я. - Щасливо, - кажу я в відповідь, дивно збентежений виглядом самого себе..."

"Є тільки один я, але коли я мандрую часом, то деколи попадаю туди, де я вже є, і - так, тоді нас виходить двоє. Чи більше."

"Розглядаю свого двійника. Я йому заздрю. Він - це я, але я, на жаль, ще не він. Він вже пройшов ті п'ять років, які для мене все ще загадка."

Або коли Генрі скаче в своє минуле, в якому він ще не існує, бо ще не народився чи в майбутнє, де він вже не існує, бо вже помер? Як вам такий розвиток подій і такі паралельні реальності?

Якщо говорити про враження від книжки, то ця книжка порвала мою свідомість на шматки: здається, над жодною книжкою я так не "зависала" в роздумах, підрахунках, співставляннях і придумуванні альтернативних варіантів розвитку. Ця книжка стала як збірник математичних задач, вирішити які мені було просто конче необхідно. Воно то так, але якщо задача не має правильної відповіді чи має їх кілька і кожна з них буде правильною?

Або альтернативних варіантів вирішення, тобто - іншого розвитку подій, ніж вже передбачений, взагалі не існує і є тільки той один єдиний який ми вже маємо?

І навіть якщо ти знаєш майбутнє наперед, а змінити нічого не можеш? Виходить, приказка "якби знав де впадеш, то соломи підстелив би" взагалі не має змісту, бо все в житті вже давно вирішено не знати ким і чому і змінити хід подій не є можливим. Хтось там, наверху,... давно написав матрицю існування всього і всіх, і якщо ти вже в матриці - змінити чи вийти за її рамки не можеш, навіть якщо точно знаєш де ті рамки проходять.

Прочитане дуже спонукає до роздумів про вибір, про випадок, про приреченість, про можливості щось вирішувати в своєму житті, та й взагалі – про життя:

"Вибір, над яким ми працюємо, це Всесвіт, де минуле, теперішнє і майбутнє існують одночасно і де все вже відбулося. Хаос - всесвіт, де все може статися і нічого наперед не вирішено, бо ми не можемо продумати всі варіанти."

Якщо взяти написане в книжці за аксіому, то виходить, що наше право вибору, право самому вирішувати що і як, право самому обирати своє майбутнє, яким так тішиться все людство, це просто ілюзія... ніхто нічого не вибирає і не вирішує... виходить, що все є як є, сценарій життя написано, а ми всі слухняно чи не дуже граємо свої ролі і це трохи сумно усвідомлювати, як не як...

Виходить нічого не можна змінити, ані в минулому, ані в майбутньому. Виходить, ми маємо тільки тепер і зараз і саме його варто проживати на повну, бо це одночасно є нашим минулим і майбутнім і тільки саме в цей момент від нас щось та й залежить.

"Я просто розмовляю сам з собою з 1999 року ... він сказав, що думає, що коли ти в теперішньому, в часі є тільки власний вибір. Він каже, що в минулому ми можемо тільки те, що вже зробили і якщо ми там опиняємося, то по інакшому бути вже і не може ... Ну от, давай подумаємо. От ти йдеш в майбутнє, щось там робиш і повертаєшся в теперішнє. Тоді те, що ти там зробив, це частина твого минулого."

Але все одно, хочеться вірити, що я таки своїми діями і рішеннями в теперішньому впливаю та певним чином визначаю те, яким буде моє майбутнє, просто хочеться вірити і все...

А ще, окремим бонусом для читача може стати те, що Генрі неймовірно багато читає, то ж в книжці є багато згадок про різних авторів та книжки, а ще про музику, і трохи про страви та готування;)

Раджу почитати і любителям мандрівок в часі, і прихильникам романів про справжнє кохання, і поціновувачам боротьби окремо взятої Людини з долею, випадком, смертю?... а хто його знає… раджу всім, одним словом, цікава книжка, то ж хай вас не лякає її розмір.

Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 Текст писала Юлія Слабак,

блогер,

м. Левіце, Словаччина