Багато книжок написано про історичне минуле країни, світу і людства. Вибір найрізноманітніший - від документальної до художньої книги.

У сучасній українській літературі є одна історія, яка полонила моє серце - Олександр Есаулов "Мамо, а що це було?"

Минулого року, 26-го квітня, відбулася річниця Чорнобильської катастрофи. Ця жахлива трагедія сталася тридцять років тому. Вона не залишила байдужим жодну людину, про неї знали навіть у найвіддаленіших від України частинах світу. Про це нещастя знають усі - від найменших до найдоросліших.

Для мене ця книга - найкраща історія, писана у художньому стилі. Вона не така нудна, коли там є своя певна течія подій.

Книга змінила мої погляди на деякі речі.

Для мене книга – ціле життя. Я ніби занурююся у неї. Була б моя воля – я б зробила так, щоб книги мені у снах приходили.

Але це – зовсім інше.

«Жах раптової евакуації накрив Прип’ять разом із хмарою радіоактивного пилу. Ось про ці перші, найстрашніші після аварійні дні я вам і розповім. Дорогі читачі,спробуйте влізти в шкіру прип’ятчан, які опинилися в тій жахливій ситуації.»

Пробачте, але я ледве стримую сльози.

Страшно, мабуть, усвідомлювати те, що тобі доведеться з чимось розлучитися, аби врятуватись. Що хочете думайте, але вдома завжди краще.

«Місто – чистюля у трояндах! У магазинах усього навалом! Навколо природа – з глузду з’їхати! Можна і гриби збирати і рибу ловити! Ну, і квартиру обіцяють протягом трьох-чотирьох місяців. Зарплата теж дуже навіть! Скільки ж можна у цій комуналці сидіти? Їдьмо!»

Особисто мені тяжко уявити, що місто Прип’ять було колись таким… чарівним. Я народилася задовго після цих подій і для мене місто Прип’ять асоціюється зі словами «трагедія» і «катастрофа».

Але ж живуть на світі люди, для яких це місто було колись дійсно справжнім раєм на Землі. Серце стискається від болю.

«Одразу після аварії місто Прип'ять зникло, воно начебто ніколи не існувало. У газетах, по телебаченню, по радіо місто Прип’ять скромно називали селищем енергетиків. Селище, де жило п'ятдесят тисяч населення, де лише дітей було стільки, скільки мешканців у Чорнобилі, який геть несподівано став символом цієї жахливої трагедії.»

Книга неперевершена, але мимоволі здригаєшся від того, що історія заснована на реальних подіях.

Це дуже страшно.

Бажаю всім нам ніколи цього не пізнавати.

      Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Тетяна Момот, 14 років,

читач бібліотеки-філіалу для юнацтва

ЦБС для дорослих м. Миколаєва