Олександру-Ксенію Медвідь знала давно, але – як майстриню народної творчості, в якої замовляла для себе браслети "шамбала" та інші рукотворні цікавинки. Про те, що згодом писатиме поезії, певно, й сама Олександра ще тоді не здогадувалась…

"...час із брили життя відсікає зайве

простір міста говорить

на мертвій мові трипільців..."

"ОМ" – уже друга поетична збірка поетки, що потрапила до моїх рук і яку залюбки прочитала. Беручись, точно знала, що отримаю позитивні гарні враження, бо така незвичайна, неординарна особистість може творити лише щось виняткове.

"Боже якось швидко зникають люди

крізь якісь вислизають шпарини

скільки їх вже у мене минуло?.."

Кожен вірш – згусток енергії – містить у собі щось глибоке, важливе і дивовижним чином співзвучне з тим, що є й у моїй душі. Психологи називають таку "співзвучність" схожістю психотипів. Ще, звісно, відіграє роль і подібне світовідчуття. Тому й втрапляють ті рими в саму серцевину єства, зачіпають ті глибини, переважно потаємні, доступ до яких мають лише вони – направду словесні Чародії, котрі, переплітаючи слова, утворюють із них Дивовижу. Єство ж реагує на неї, озиваючись позитивними імпульсами. Такий собі обмін енергіями. Поет віддав – той, хто читає (в даному контексті "говорю" лише за себе), – прийняв. А прийнявши – відчув, пропустив крізь себе, чи ж пригадав пережите, помріяв тощо – спектр відчуттів і вражень можна продовжувати... Так склалось у мене не лише з поезією Ксені, а й з тією, яку люблю, себто, зі свого вузького кола Улюблених.

"...проте у будь-якому разі

життя вислизає

незалежно від карми місячної фази

гріх його витрачати марно"

"ОМ" охоплює великий спектр тем, що, очевидно, хвилюють і саму Ксеню. Між рядків – не лише в рядках – відчитується пронизливе прагнення авторки до Світла, жага гармонії і Любові. Власне, це те, чого воліє і моя душа – ось іще одна з причин співзвучності цієї поезії.

"у тебе багатоквартирне серце

тут нас гадаю багато

у встановлений час

з квитками на швидкісні потяги

ми по одній крізь чорні ходи

вислизаємо..."

Хочеться ще багато цитувати, бо все, за що би не зачепилося око, - таке близьке, знайоме, пережите чи ж вистраждане...

У цій книзі незвичайне не лише текстове наповнення, а й ретельно продумане художнє оформлення та оригінальний філософський підхід до структури книжки. Дві частини збірки – "Open" (Світ попри все в наших руках) та "Mask" (Непорочному квітню присвячується) – в сукупності утворюють собою назву самої збірки "ОМ". Символіка ж слова "ом" є досить глибокою. Як пояснює сама авторка, це перший звук Всесвіту, те, що породило саме себе. Він буде до світу, лишиться після світу й існуватиме постійно.

"...люди п’ють

через холодні стіни і холодні батареї

через холодні очі навпроти

холодні точені докори і холод вночі

тому стаєш гірше і зліше

дивіться я цинік

а хіба циніку боляче..."

Певно, не просто так завершує збірку на звороті обкладинки поезія "Обітниця", якою й мені хочеться завершити свій відгук-враження. І хоча нині весна, а не осінь, проте та підступна колюча холоднеча на дворі і в помешканні до того таки спонукає:

"осінь

кровоточить захована в панцирі рана

ти не чуєш слова моєї любові

твоє серце закрите на всі замки світу

побажання змінитись не діє та нерви псує

перебите думками крило відчувається скуто

я тебе розлюбити

ніколи не зможу

амінь"

 Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Алла Рогашко
м. Рівне