«Грішницю» Олени Печорної давно взяла на замітку до прочитання. А вже коли в мережі мені почали траплятися «закиди» автору книжки в тому, що забагато бід і нещасть, таки вирішила остаточно: час прочитати. Скажу відверто, подібні закиди мене дивують, бо на обкладинці книжки чітко написано: «книга-сповідь, книга-надрив». То чого чекали ті, хто брався її читати? Радощів і сміху?

Під час читання в мене було відчуття, що до мене прийшла подруга, аби розповісти про своє життя. Було відчуття спорідненості з нею. І дуже хотілось розділити з нею її страждання і біль; підтримати, сказати: «все буде добре»...

Так, у книжці дуже багато страждань, багато горя і випробувань. Але крізь увесь біль і пітьму впевнено прозирає надія і прагнення бути щасливою. Головна героїня – незламна і сильна духом жінка, яка зуміла знести все те, що випало на її долю. Більше того – вона зберегла внутрішню чистоту і Любов у своєму серці. А це таки вражає, бо не кожен зумів би гідно знести подібні життєві випробування. Може й зумів би, щоправда, при цьому озлобившись і зневірившись, зламавшись, перетворившись на ображену і мстиву істоту. Бо страждання важко зносити з гідністю...

«Людині дано не більше й не менше того, що вона здатна витримати, щоб прожити. То був мій шлях, тепер я точно це знаю й у свою хвилину піду – не озираючись і без прокльонів, з молитвою за тих, кого любила чи ненавиділа, ще заберу гріхи й залишу по собі Любов – щоб світ став кращим», - наприкінці сповіді пише героїня, перев’язує свої записи стрічкою і віддає її воді. І раптом все стає таким зрозумілим і очевидним...

         Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Алла Рогашко
м. Рівне