Ніколи не думала, що доведеться писати відгук на Ольгу Громику, який не буде абсолютно схвальним. Справа втім, що, з одного боку, прочитала я її за добу, відірватися не хотілося, і наче цікаво, як там будуть розвиватися стосунки у героїв, іноді щиро сміялася, але, з іншого, загальне враження якесь незадовільне.

Вчинки героїв геть безглузді, сварки безпідставні, а логікою іноді навіть не пахне: “Давай уведемо вертоліт? - А давай!”. При цьому, кожний герой окремо - повноцінний, яскравий, чудовий, але у купі, вони бачать один одного геть по різному. Начебто Саша, говорить не про ту Лєну, про яку читаємо ми у іншому фокалі. Звідси виникає певний дисонанс. З героями зрозуміло.

Місце дії: скріпучи сходинки. Мабуть, це єдине, що є з опису. Мінськ, та його пригород, те про що заявлено - відсутні геть! З огляду на те, що герої весь час моталися туди-сюди, це є певним таким недоліком. Свого часу я із таким “скрипом”  взялася читати книжку не з Бєлорського циклу, бо боялася, що розчаруюся та зіпсується враження про авторку, з таким захватом виявила, що новий світ Ольги Громико у творі “Рік криси” - повноцінний до найменших деталей, він яскравий, дивний, чарівний, що тепер навіть сумнівів не мала: можна читати!

І отакої!

Жодного, взагалі жодного більш менш яскравого опису! Нам лише кажуть, що ми у Мінську, а так хотілося там “побувати”!

Взагалі, мені здається, книжка просто розрахована на підліткову читацьку аудиторію. Коли особистість тільки набирає досвіду у читанні та є не такою вимогливою.

Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!

Відгук надано у рамках "Читацької Спартакіади", ініційованої Молодіжною секцією Української бібліотечної асоціації

 Текст писала Юлія Чепурко, 

провідний бібліотекар бібліотеки ЧДУ ім. Петра Могили,

м. Миколаєва