Текстове полотно настільки витончене, що читання було суцільною насолодою. Просякнуте життєвою філософією, виразними óбразами і метафорами. А ще символами і снами. Зі снами у мене особливі "стосунки", тому їх читала з особливою цікавістю. За сон у бабусиному яблуневому саду авторці – special respect. Вражаюче. Надзвичайно. Я мовби чула скрип дитячої гойдалки, каркання вóрона, шурхотіння розсипаних із кошика яблук... Напрочуд справжньо і кінематографічно. Читаючи, ніби переглянула короткометражку. Трішки хочеться його зацитувати:

"...Сіла на гойдалку, притулилась щокою до вологої мотузки. Яблуко на колінах. Таке прозоре й крихке, як осіннє тепло. Медове, мабуть. Вкусила... Розсипалося на попіл. Вітер підхопив його, навіть сліду не залишилося. Штовхнув гойдалку й помчав зривати листя..."

Ну дивовижно ж! До речі, символ яблука і образ яблуневого саду шматочками пазлів розкинуті впродовж усього роману. Читаючи, мовби ходиш садом, відкушуєш разом із героями хрусткий і солодкий (заборонений?) плід, відчуваєш запах і як розтікається сік...

Приємно вражена поезіями у романі. Чуттєвими, ніжними, пронизливими. Направду справжніми. Дуже гармонійно і вишукано зливаються вони з прозовим текстом і образом поета, котрий, зізнаюсь, найбільше припав мені до душі. Тож відкриватиму із задоволенням поетичну творчість Богдана Томенчука, вірші якого використані в романі. Вона мені дуже ніжно лягає на душу. Ось, приміром:

"Вклонялись тіні пізнім ліхтарям,

Текли часи, немов розлиті вина.

Вона ж, немов молитва з вівтаря,

Була пречиста і невинна.

Хоч завше їй здавалось, що ось-ось

Підійде він, диявол нелукавий,

Такий собі до вчора просто Хтось,

Володар прав на дві ранкові кави"

І ще кілька прозових цитат наостанок:

"І тут я закричала... Але чи чув хто-небудь мій крик поміж гуркотом і шумом, із яким валилися останні стіни придуманого мною світу?"

"Довгі гудки...

Шкода, що не відповіла.

Чи мовчання – це теж відповідь?.."

"Вона не відчувала часу. Усе говорила й говорила. Він роздратовано позирав на годинник. Якби ж тоді знаття, що це буде востаннє..."

"Згадує своє темне вікно. Чи хоче, аби воно світилось для нього? Не зовсім. Він хоче, аби світло у його вікні горіло для когось важливого і щоб ця людина йшла, і бачила це світло, і усміхалась у темряві..."

"Йому здавалося, що вона як ніхто зрозуміла б його мовчання. Звісно, якби знала, про що він мовчить".

"То, певно, ніч усе винна. Бо вночі приходять тіні твого минулого й ти хочеш про них розповісти бодай комусь, аби зникли вони від цих розповідей, відступили, немов і не було їх ніколи".

 ...Ще можна направду багато цитувати, але ліпше читати)) Між іншим... тепер не змогла пригадати, коли востаннє за день прочитувала книгу. Цю – за день. А це таки про щось "говорить"...

p.s. Заувага видавцю. Поезії гарно виглядають на сторінках книги, але настільки дрібно і нерозбірливо, що треба мати стовідсотковий зір, щоб прочитати їх. Не буду вдаватись у подробиці, як я їх читала, але повірте, це було непросто.

 Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі 

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Алла Рогашко
м. Рівне