Menu

project UBA

Пола Гоукінз - “Дівчина у потязі”

 

"Читачі НЕ рекомендують..."

 

Реклама всемогутня штука, я вам скажу. От обіцяла психологічний трилер з «жахіттями, що чекають за поворотом», заманювали тримільйонними продажами, миттєво розкупленими мало не всіма країнами світу правами на видання та ще й екранізацією. Ну і основна фішка – книжка вподобалася і видалася захопливою самому Стівену Кінгу, а це вже не аби що. І як на таку рекламу про книжку не купитися і не купити самої книжки?

Чесно, я очікувала від «Дівчини у потягу» дуже і дуже, ну набагато більше ніж отримала. Не вразила. Не зачепила. Не зацікавила. Майже зовсім.

Це чисто моя суб’єктивна думка і ви не конче мусите брати її за істину, але я дуже-дуже розчарована цією книжкою. Я чесно не розумію, чому вона б’є всі рекорди, займає найперші позиції у всіх можливих топах і яким чином вона стала бестселером.

Реально, цікавими були останні 60-70 сторінок, де вже пішов конкретний натяк на винуватця всіх подій і ті всі події нарешті почали відбуватися. А до того головна героїня Рейчел, ота сама, що «у потягу», півсторінки відчайдушно старається не спокуситися черговою бутилочкою вина з самого ранку, а наступні пів сторінки так само відчайдушно старається згадати, що ж вона начудила після того, як все таки спокусилася. І поміж то старається зрозуміти, чи має вона якесь відношення до зникнення однієї жінки. Нудно!!!

Цікавим ще був хіба що стиль подачі інформації. Розповідь ведеться від трьох осіб в форматі «щоденника». Різні часові проміжки, що трохи плутає, але, в цілому, створює цікавий ефект і додає трохи інтриги. Трилер, як не як!

Сюжет, в принципі, досить непоганий, а от герої якісь такі «нецілісні», чи що…

Ну от є Рейчел, одна з оповідачок і майже головний персонаж книжки, бо вся історія закручується навколо її персони. Вона щодня катається поїздом на роботу і з вікна спостерігає за однією сімейною парою, що живе в будинку при самій колії (я чесно намагалася уявити, як будинок може стояти настільки близько до колії, що Рейчел вдавалося роздивитися через вікно всі ті дрібниці, які вона таки роздивилася, навіть, якщо поїзд стояв на світлофорі, але так і не спромоглася). Рейчел так привикла до цієї сімейної пари, що вигадала собі про них цілу історію, дала їм імена і настільки пройнялася своїми вигадками, що сама, практично, в них повірила. Одного дня вона замітила те, що ніяк не вписувалося в загальну картину щасливого сімейного життя її «друзів за вікном». А потім жінка з цієї щасливої сім’ї зникає. Ну а далі Рейчел старається допомогти поліції знайти ту саму зниклу жінку, про яку вона знає тільки те, що встигла побачити з вікна потягу. Поміж то Рейчел бореться з своїм алкоголізмом, переживає своє минуле і старається дати собі з тим спокій, старається дати спокій своєму колишньому чоловікові та його новій дружині і заспокоїти чоловіка тієї зниклої жінки.

Є ще Анна – друга оповідачка і нова дружина колишнього чоловіка Рейчел. Вона старається позбутися надокучливої Рейчел, а потім страждає від того, що підозрює свого нового чоловіка у зраді.

І є Меган – третя оповідачка і та сама зникла жінка, яка ще й трохи працювала нянькою у новій сім’ї Анни. Вона теж з добрими тараканами в голові, відвідує психолога і поступово читач дізнається, звідки ті всі таракани взялися і до чого довели Меган.

Є ще Том – колишній чоловік Рейчел і теперішній чоловік Анни. Він весь час вискакує то тут, то там. Старається втихомирювати Рейчел, коли та нап’ється і заспокоювати Анну від втручань Рейчел.

Ну і є Скотт – чоловік зниклої Меган, який поводиться як то і має поводитися чоловік, в якого зникла дружина.

Все, оце і вся книжка. Якби не оті останні 60 цікавих сторінок з натяком на трилер, то я би точно шкодувала про витрачений час, вже не кажучи про кошти на придбання цього бестселеру. Можливо, якби я не мала завищених сподівань на цю книжку, вона би мені трохи більше сподобалася, але я їх мала, тому раджу добре подумати, чи варто братися за цю книжку. Ну хіба що ви дуже-дуже хочете мати про неї свої власні враження і не очікуєте чогось направду моторошного і вельми цікавого в сюжеті.

Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 Текст писала Юлія Слабак,

блогер,

м.Левіце, Словаччина

Останнє редагування Середа, 27 січня 2016 15:29