Але книжка таки хороша і інтригує буквально з першої сторінки. В «слові до читача» автор роману зазначає, що «оскільки його тема – життя після смерті, перш ніж читати, слід збагнути, що лише один з аспектів роману є цілковито вигаданим: герої та їх стосунки. Всі інші деталі, за кількома винятками, виведені безпосередньо з дослідження за цією темою».

До речі, в кінці книжки є такий нічогенький список використаної літератури.

За сюжетом брат головного героя отримує рукопис від незнайомої жінки, яка стверджує, що вона екстрасенс, а цей рукопис їй надиктував сам Крис(ну чому КрИИИс, а не Кріс, якщо в оригіналі героя звати Chris?) з того світу.

Тож далі розповідь ведеться від першої особи, тобто, від імені Криса. Крис розповідає, як помер і як не міг усвідомити, що він помер, як пішов до Самерленду, тобто – до раю, де зустрівся зі своїми померлими родичами і навіть собакою (хто там каже, що тварини не мають душі, а тому не попадають в рай?), як безмежно сумував за дружиною та як хотів полегшити її страждання, адже вона так само сумувала за ним. Далі розповідати сюжет без спойлерів важко, тож просто повірте на слово – сюжет цікавий і має не дуже очікуване завершення, але це, я так розумію, фішка автора така. Десь так на середині книжки події сюжетно трохи зависають, але потім розповідь знову набирає темпу.

Окрім сюжетної лінії, книжка неймовірно цікава саме баченням, чи то дослідженням, автора на тему раю та пекла. Жодних стереотипів та звичних уявлень про вічний спокій в раю та вічні муки в пеклі. Все зовсім інакше, логічніше і цікавіше як на мене. Якщо чесно, таке бачення раю та пекла мені більше подобається… набагато більше. І рай, він же Самерленд, і пекло, мають свої рівні, свої сфери. Тож, після смерті, до тієї чи іншої сфери людина потрапляє залежно від того, як вона прожила своє життя, якого ступеня розвитку досягнула її сутність за час свого земного існування. Проте, навіть після смерті, душа людини може розвиватися та удосконалюватися, досягаючи вищих рівнів та сфер, а, отже, бути ближче до Бога.

У Самерленді Крис зустрічає свого родича, який проводить йому екскурсію та розповідає що до чого і як влаштовано:

«Наприклад, у потойбічному світі можна знайти всі види раю, що існують у різних релігіях.

– То яка з них вірна?

– Усі вони і жодна водночас. Буддист, індуїст, мусульманин, християнин, іудей – кожен має післяжиттєвий досвід, у якому відбиваються його релігійні погляди. … І всі вони справжні. Кожне – часточка всеосяжної реальності.»

Пекло (один з його рівнів) змальовується теж дещо незвично: «…тут не існує злагоди між людьми. Усі вони однакові за сутністю, але ніколи не знайдуть між собою друзів – лише довіку споглядатимуть відображення власних вад.»

Або ще такий прояв пекельних мук: «вона сиділа, знітившись, на землі, вкрита з голови до ніг сіткою з тонких чорних ниток. Вона не рухалась, а просто … зазирала всередину себе, вдивляючись у темряву власної душі.

– Вона не може розірвати ті нитки?

– Найменшим зусиллям. Річ у тому, що вона не вірить у таку можливість, а розум – це все.»

Дуже цікаво і несподівано було прочитати, чим же займаються душі після смерті фізичного земного тіла, наприклад, одна з них розказує таке: «я спеціалізуюся на вивченні найкращих методів передачі музичного натхнення тим на землі, в кого є талант композитора. Наші дослідження табулюються і передаються іншій групі, яка розглядає найкращі способи комунікації з талановитими людьми. А третя група, власне, здійснює передачу»

Ну і на кінець ще скажу своє «фе» і «як так можна» стосовно перекладу та редагування тексту: – Richard Matheson перекладено як Ричард Метисон, головний герой Chris якимось чином став Крисом, а далі по тексту вискакують пішохідні стежки, приласкав, я бав у ніч, мене було цікаво, змушений був стряхнутися, не з чим не зрівняне відчуття, наші дядька і тітки….

Але, незважаючи на ці перекладацькі і суто граматичні хиби, книжка дуже і дуже, так що не оминайте її увагою - це не просто "прочитав і забув", це справжня "їжа для мізків" ;)

п.с.: Цукрик, як завжди, в кадрі:)

Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 Текст писала Юлія Слабак,

блогер,

м. Левіце, Словаччина