Свого часу неймовірною подією став вихід серії про Гаррі Поттера в “А-ба-ба-га-ла-ма-зі”: хороший переклад від Віктора Морозова, якісний друк, одна з найкращих у світі обкладинок від Святослава Єрка, і, врешті, сьомий том українці отримали найперші у світі. Це була сенсація, такого ступеню поваги до своїх читачів українські видавці не виявляли багато років.
І ось нещодавно світ любителів фентезі сколихнула ще одна подія. Українською у “Видавництві Старого Лева” вийшов перший роман Саллі Ґрін “Напівлихий”. Тут я знімаю капелюха перед “Видавництвом Старого Лева”, які взялися реалізувати цей проект, не чекаючи екранізації. Тому сьогодні, ми маємо уже дві частини трилогії в перекладі (сюрприз-сюрприз) уже знайомого нам Віктора Морозова, видані одночасно зі світовими прем’єрами.
Авторка, Саллі Грін, домогосподарка, яка після 40 років раптом вирішила почати писати. І тут би вже й відкласти ідею з читанням чогось подібного, бо після “Сутінок” і “50 відтінків…” нічого хорошого чекати від такої передісторії не доводиться, але… Права на видання дебютного твору нікому не відомого автора придбало 45 країн до виходу самої книги - це безпрецендентний випадок. Тоді ж придбали і права на екранізацію.
“Напівлихий” - це історія про замкнутого підлітка Натана, мага, що народився від чорного відьмака та білої чаклунки, і тому він ч/б (напівкодовий). Йому доводиться дорослішати в оточенні, яке не сприймає його. Незважаючи на те, що він напівбілий, його напівчорність усе життя слідує за ним. Світ намагається зробити із нього лихого, навіть якщо сам Натан цього не хоче.
Книга заслуговує на увагу з багатьох причин. Сам сюжет - цікавий, це не наслідування Гаррі Поттера, як може здатися від описів сюжету. Боротьба добра і зла тут представлена в інший спосіб, не так однобоко. Біле не завжди біле, і те, що всі вважають добром, може не бути таким по своїй суті.
Ще один цікавий момент - оповідь ведеться від імені першої особи. Цей прийом оминають творці фентезі. Саме за нього критикують і саму авторку, оскільки інші герої залишаються дуже схематичними, невиразними. Проте тут важливе місце займає становлення підлітка, його переживання, закоханість, проблема вибору тощо. І оповідь від першої особи додає цій складовій особливого звучання. Дуже сильно це звучить, коли Натан переходить на оповідь від другої особи, відсторонюючись від страждань та болю: “Рутина та ж сама, що й завжди. І клітка та ж сама. І кайдани. Хомут на тобі, не такий щільний, але все ще стискає шию. Якщо спробуєш утекти, то помреш”.
Ще одна особливиість “Напівлихого” - любовна лінія. Саллі Ґрін робить, здавалося б, ризиковану річ - до любовного трикутника вона вводить гомосексуальні складову. Чи не вперше в підлітковій літературі я зустрічаю подібний сюжет.
Іще є річ, яка не може не викликати почуття естетичного задоволення - обкладинка. Видавці купили оригінальний макет, а також зробили характерну текстуру. Врешті не соромно їздити із фентезі в метро:-)
Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.
текст писала Тетяна Борисова,
м. Київ