Сучасної літератури читаю багато. Ми маємо письменників, твори яких наповнюють трепетом і романтикою, занурюють у глибини мудрості і відкривають якісь нові сенси; є такі, від яких іде Світло, тепло і гармонія. І це чудово, що проза несхожа між собою. Особисто мені хочеться різної літератури.

Проза Степана Процюка, на мою думку, має терапевтичну дію: вона витвережує, лікує від банальності, розкриває очі на багато неприємних речей, про які ми зазвичай намагаємось не думати. Вона витягає із потаємних глибин інші наші «я» (котрі, що там казати, є в кожного з нас), зіштовхує їх поміж собою і спостерігає за цим химерним дійством. Він-бо наш сучасний український Фройд, або ж Юнг, який автору більше до душі. Після прочитання його книг є над чим подумати. І на те треба немало часу.

«Під крилами великої Матері» містить у собі повний набір уже традиційних «процюківських штучок». Щоправда, в цьому романі, здається, що алегорій, натуралістичних сцен і жорстокої правди помітно побільшало. Мабуть, такий зараз час. Час змін і перетворення в країні, та й усередині кожного з нас. І дай Боже, щоби ці зміни відбулися. Ми цього дуже потребуємо.

         Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Алла Рогашко
м. Рівне