Спочатку, читаючи даний роман, мені здалося, що усі події трішечки пришвидшені, усе відбувалося досить динамічно і я не могла наздогнати події та насолодитися читанням, але потім, десь так на сторінці 80-ій, я відшукала потрібний ритм читання і провалилася у вирій подій з головою…
Книга, про кохання, про розлуку, про «наслідки» Помаранчевої революції, про розчарування та… звичайно ж, про кохання. Мені здається, що от ще кілька книг Світлани Талан і її можна буде упевнено називати художнім літописцем історії України (маю на увазі «Розколоте небо», «Оголений нерв», «Купеля»).
Софія – приклад української роботящої, норовливої, але чесної та відданої дівчини, вона гордість дідуся Андрія, серце Сашка та спокуса Стася.
Що обере дівчина: одноманітне життя з все ще (а, може, поки що) коханим чоловіком-інвалідом чи безпечне та забезпечене «щастя» із досить симпатичним багатієм? Олеся, наприклад, відшукала своє щастя з багатієм, довірила йому свою дівочу долю... та чи не пошкодує?
У своєму романі, Світлана Талан, як завше – мовчазний спостерігач, вона лише підняла завісу і дозволила нам тихенько разом із нею спостерігати. Вона не осуджує, не робить поспішних висновків, здається, що вона підтримує кожного героя, у неї нема улюблених, та нема ненависних, це уже ми, читачі, розподіляємо на чорне та біле увесь сюжет.
Я була вражена терпимістю та вірою Соні, впевнена, що такі риси дано не кожному.
Варто зазначити, що у книгу увійшли ще й оповідання, кожне з яких займає не більше кількох сторінок, але скільки ж у тих сторінках життя! Так саме життя.
Напевно, саме за усі вищеперераховані характеристики Світлана Талан залишається моєю улюбленою українською письменницею.
Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.
Як долучитися до проекту, дивіться тут
текст писала Олена Горобець,
директор бібліотеки НАСОА
м. Київ