У романі розповідається про середньостатистичну жінку та про її середньостатистичну сім'ю.

Її родина, та й вона, нічим не відрізняється від нас з вами, за винятком того, що я зараз не чую та не бачу зброї...

У Насті було усе те, про що мріє кожна жінка: гарна робота, гарна родина, гарні друзі, але одного разу усе її життя поділилося на "до" та "після". Кожен прийняв свою віру в краще майбутнє та кожен віддав свою родину в жертву із-за цієї віри. 

Я оцінила у тексті те, що автор крізь речення не нав'язує нам своєї думки, вона розповідає нам простою людською мовою, про складні речі. Чесно, коли я читала про оте щастя "прокинутися, а в країні немає війни і за вікном тиша" я розплакалася, адже дійсно, зараз у кожного українця з'явилася одна мрія, про яку ми думаємо, дмухаючи на свічки святкового торту та ставлячи свічку у храмі - щоб не було війни, і зовсім не важливо в якому куточку України ми проживаємо, адже на Донбасі йде війна, і наші захисники (чоловіки, батьки, сини) там гинуть. 

На обкладинці видання написано, що книга від автора, який бачив події на Донбасі на власні очі, але напевно точніше б звучав вираз "від автора який відчув війну усіма фібрами своєї душі". 

        Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

текст писала Олена Горобець