Чи можливо після усіх цих випробувань зберегти у собі людяність та сердечність? Можливо. Професор Вільчур знайшов у допомозі своєму ближньому спасіння для себе.

Знаєте ця книга – це «Послання від Доленга-Мостовича до люду» і, в даному випадку, це не буде святотатством. Автор нагадує своєму читачеві, який загубився у сучасному ритмі життя, що існує людяність, чесність, милосердя, покора…

Порівнюючи себе з професором в деяких ситуаціях, я розуміла, яка я далека від гармонійного життя… від гармонії в суспільстві, природі, душі, впевнена, що я просто є людиною XXI «сучасного» століття і від цього мені ставало сумно…

«…- Полюбил я тебя, цезар, за то, что ты глупец…в нынешнее время, когда разум существует лишь для того, чтобы творить зло, что есть глупость, как не наивысшее добро? А чем является добро, если не мудростью? Жизнь становится парадоксом…»

Незважаючи на велику кількість «настанов» у книзі, автор не нав’язує нам свою думку, і аж ніяк не повчає нас, він не засуджує винуватців, а просто розповідає нам історію життя хірурга, Людини.

Коли я закінчила читати цю історію мені було сумно, але в душі була радість від того, що, можливо, хтось, так як і я, після прочитання цієї книги, прийме посил автора та перейме його віру в людяність…

        Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

текст писала Олена Горобець