Буває таке, що берешся читати книжку, про яку нічого не знаєш. Взагалі. І про автора теж. Тобто – ні відгуків ні нічого іншого, що би давало можливість мати про книжку хоч якусь думку наперед. І для душі книжкового хробака в цьому є  якась насолода. Так от, ні про Малярчук, ні про «Біографію випадкового чуда» я абсолютно нічого не знала, отож читати було в рази цікавіше.

Книжка трохи дивна, як на мене: я тут не побачила якоїсь чіткої сюжетної лінії. Хоч вона, звичайно ж, є, але сказати коротко, про що ж та книжка, трохи важко. Але як каже нам назва книжки – це біографія.

Спочатку, через мову розповіді, в мене було склалося враження, що то підліткова проза і що буде весело. Не було, але мова цікава.

Далі я думала, що не дочитаю, але десь так з половини книжка затягнула і вже не відпускала до останньої сторінки.

Так от, головна героїня оповіді – дуже добра дівчинка Лєна, в якої загострене відчуття справедливості

“…злим бути легко. Щоб бути злим не треба докладати зусиль.

А от для добра треба постаратися…”

Вона бореться за цю справедливість як може, старається все робити правильно і щоб було добре і дуже хоче всім допомогти. Синдром геройства, так би сказати.

“…хотілося обійняти її і так в обіймах задушити, щоб більше не мучилася…”

І авторка пропонує нам трохи підглянути за її життям. Це не є класичний щоденник чи класичний роман про якийсь конкретний період життя головного героя. Тут про Лєну від садочку і до кінця буде уривками. І це не просто описи подій, дотичних до Лєни, а я би сказала, з описами впливу Лєни на ці події. Бо Лєна майже їх всіх спровокувала.

А ще ця книжка про те, якими жорстокими можуть бути люди. І ділом, і бездіяльністю, і словом теж. А самі навіть не помічають цього за собою, а якщо раптом десь вчують кволий голосочок совісті, то вишукують собі всякі виправдання, щоб його заспокоїти.

“…люди користуються мовою дуже необачно,

не відчувають відповідальності за сказані слова. У цьому їхня велика біда…”

І про те, як ми всі звикли до «системи» і до думки, що «боротися не варто, все одно нічого не зміниш». А Лєна не вважає цю боротьбу безглуздою. Вона взагалі не вважає її хоч якоюсь, вона бореться, бо так їй хочеться, так їй комфортніше, так вона почуває себе Людиною.

“…у безнадійній боротьбі головні ті, що борються,

бо вони не дають часові зробити із себе чудовиськ…”

А ще Лєна відчайдушно шукає чуда і вона його таки знаходить. Правда, в зовсім несподіваному місці, і я аж тепер зрозуміла назву книжки і до чого вона)))

Загалом, моє перше враження про книжку і Лєну не змінилися – вони некомфортні. Читаючи, розумієш всі хвороби суспільства і одночасно усвідомлюєш, що ти теж частина цього суспільства, а це не дуже приємно.

Лєна своєю вірою в справедливість і своєю впертістю на шляху до її досягнення багатьох змушує почуватися некомфортно, почуватися другосортними і засоромленими, а це нікому не подобається... Саме тому, я так думаю, з Лєною сталося те, що сталося.

Загалом, книжка хоч і не затягує з перших сторінок, але дуже зачіпає за живе. І ще – історії, в яких Лєна, так би сказати, брала участь, вони реальні. Авторка дізналася про них за час свого журналістського життя, отак от… І чомусь найбільше мені було шкода собак.

Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 Текст писала Юлія Слабак,

блогер,

м.Левіце, Словаччина