З цим твором я можу погодитись.  У мережі Facebook прочитала цікаву добірку творів української літератури, які були визнані найкращими. Цей твір є у цьому списку. Але зараз не про це… Те, наскільки роман цікавий, вирішувати читачам. Кажуть, про смаки не сперечаються. Те саме можу сказати й про літературні вподобання.

Уявіть собі дві сім’ї. Різні, але однакові у своїй трагічній долі. Це сімейна сага про працьовитих, розумних, добрих та щедрих людей, що втілюють образ усього українського народу, всієї країни. Початок та середина ХХ століття в Україні видались аж занадто важкими. А мені ще важче уявити, як бідні люди це пережили і чи можна було впасти, піднятися та йти далі, бо вибору не було… А якщо і був, то з двох зол обрати найменше. Звивисті стежки життя ведуть героїв просторами України, Німеччини та далекої Австралії. Що тільки не випадало на їх тяжку долю?

«Було три сестри…». Здавалося б, початок як в чарівній казці. Але сюжет цього роману зовсім не казковий. Уявіть собі матір, що втратила свою дитину, дружину ворога народу, долю хлопця, що залишився сиротою та вижив у тяжкі голодні роки 1931-1932 років. Уявіть собі остарбайтера, що працював на чужинців, ворогів, коли його родина жила в окупованій німцями Україні, а дівчина, що на початку війни втратить свого коханого і так ніколи вже більше не стане щасливою по-справжньому.

Кожний з них прагнув усе своє життя жити у вільному світі, прагнув знайти свій такий світ.  Кожний з героїв книги має свою історію, над якою не просто замислюєшся, цю історію ти проживаєш разом із ним. Тяжкі роки голодомору, війна страшна та болюча, післявоєнні роки – це те, чим жили герої роману, це те, чим живе читач, поринувши у світ книги. Не виділю окремої життєвої історії, адже запам’ятала їх всі, наче завчила.

Початок кожної сповіді супроводжується уривком вірша, який так яскраво підкреслює ідею роману. Переживши лихоліття війни, герої мріяли про возз’єднання родин, про щасливе життя, про свободу… їх маленький вільний світ. А що натомість? Чи дочекалися вони?  Старість… Немічність… Це той час, коли  вже починаєш підбивати підсумки життя: що зробив, як прожив, що маєш, чим пишаєшся, що згадуєш.

Таких питань постає безліч, а головне з них: чи щасливо ти прожив своє занадто коротке, але таке довге життя. Це лише треба зрозуміти. Були такі люди, їх безліч було. А зараз це лише невеличка кількість ветеранів та діти війни. Але доля народу живе у спогадах, у розповідях, у переказах життєвих історій. Читаєш книгу дуже важко, вчитуєшся в кожний рядок, намагаючись зрозуміти речі, які нам, сучасній молоді, дещо важко зрозуміти. Але таке було… Цю книгу я внесла і у свій список, який називається «Прочитати лише один раз!».

Я думаю, ви зрозумієте чому.

Бібліотекарі рекомендують!

Читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 Текст писала Дар'я Яцкевич,

бібліотекар бібліотеки-філіала для юнацтва

ЦБС для дорослих м. Миколаєва