Для тих, хто не знайомий з сюжетом, повідомлю коротко: події відбуваються у "круті" 90-ті, в Росії. Усі один одного "мочать", ніхто не може бути певен, чи житиме він завтра. Поляризація суспільства очевидна. Вільне американське життя, капіталізм все більше й більше захоплює свідомість змучених пострадянських людей, нав'язуючи їм власне бачення світу.

Покоління "П" - це покоління, яке обрало "пепсі", натякає нам автор від самого початку. Але ж у книзі є і інший натяк на значення літери "П". "П" - це міфічне створіння, кульгавий собака з п'ятьма лапами на ім'я Піздець. Він повинен вічно спати. Потрібно слідкувати, щоб Піздець не прокинувся і не наступив...

І в цих умовах живе головний герой роману Вавілен Татарський. Ім'я "Вавілен" придумане його татком: "Оно было составлено из слов «Василий Аксенов» и «Владимир Ильич Ленин»". Молодій людині, яку виховували ще в радянські часи, важко адаптуватися до того, що сталося після розпаду Союзу. Він закінчує Літературний інститут, де вивчав мови народів СРСР. Майбутнє видається йому безхмарним. Звісно, після розвалу країни його спеціальність, м'яко кажучи, втрачає свою актуальність. Він перебивається, як може. Аж доки одного дня колишній однокурсник не пропонує йому працювати у рекламі. Й саме тут усе починається: круті бабки, "мочилово", наркотики, постійні галюцинації, прадавні божества, політика, влада... і знову круті бабки.

У книзі напрочуд точно описуються способи маніпуляції... нами... за допомогою телебачення. Круте бабло платиться за те, шоби довести нам, шо ми насправді хочемо, скажімо, колу... замість бабусиного компоту. Ну, це простенький приклад. Ще крутіші гроші дають за маніпулювання нашими політичними поглядами. Звісно, усі давно в курсі цього, але ж чомусь багато хто все одно ведеться. А як це описує Пелевін! Почитайте))

Отож, ми мало задумуємося над тим, що нам показують. Що саме рекламується? Машини? Планшети? Телефони? Ні. Рекламують стиль життя, нав'язуючи нам думку про те, що якщо ми матимемо новий крутецький телефон чи суперську туш, у нас все буде "зашибісь". І всі ведуться. Чи більшість. Не хочу стверджувати за всіх.  І як каже В. Пелевін, "... человек идет в магазин не за вещами, а за этим счастьем, а его там не продают..." Щастя купити неможливо. Отже, реклама - ілюзія щастя. Якщо у мене буде те то й те то, переконані ми, я буду щасливим. Це вічний самообман.

Ми ведемося на всю цю дурню. Це не ми керуємо речами, це речі керують нами. Уявляєте, якість там шкарпетки чи машина вказують нам, чи бути нам щасливими? А може, час взяти своє життя у власні руки?

Про маніпулювання нашими політичними поглядами я взагалі мовчу. Це надто наболіла тема.

Таким чином, веду до того... а може, ну його на фіг це телебачення? І цю рекламу?

Чому мені здається, що собака на ім'я ПІЗДЕЦЬ все-таки прокинувся?

Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Ксенія Циганчук
м. Рівне