“Химери Дикого поля” писалася протягом 2013 року. У 2014 книжка взяла ІІІ премію Коронації слова у номінації романів. Згадуючи 2014 та, враховуючи, що оголошення результатів приходиться на червень, а читають рукописи журі певно з початку року, до літа, нам стає зрозумілим, чом книжка визвала цікавість. Вона просто не могла її не викликати. Адже її можна цілком вважати певним таким оракулом. Та отеє вангування (більш конкретно не кажу, аби не робити спойлер)  - то не основне.

Книжка вражає своїми контрастами. От чесне слово, під час читання мене то розбирав якийсь нестримний сміх (ага, враховуючи, що читаю здебільшого в маршрутці - то як раз вчасно виходить), то волосся ставало дибки, бо описується якесь жахіття. І ти не знаєш, як взагалі реагувати не все прочитане. Додайте до цього, що відірватися насправді нема змоги. Якась химерна залежність.

Автор створив паралельну реальність серед сучасної дійсності. Вона вийшла досить яскрава, захоплива та занадто реалістична. З її жорстокістю ніяк не хочеться миритися. Автор обґрунтував наявність цієї реальності в сучасному світі. Навіть переконав і відстояв право на її існування. Картина світу склалася з пазлів, постала перед уявою живою. То, безперечно, плюс.

Мова персонажів. О, тут я теж була вражена. Адже тепер в мене ідея фікс, добратися до підручників зі старослов'янської і дізнатися чи то справжня у книзі старослов'янська чи вигадана? Адже наші герої сучасні люди - розмовляють нормально, а, оскільки вони потрапили у ту аномальну зону - то змушені розуміти, як з ними розмовляють там. Взагалі я б поставила автору мільйон питань з приводу тої реальності, та, боюся, що тоді він мене точно визнає якимсь невігласом. Мовляв, та дівчина нічого не тямить у козацтві.

Ну й аби бути до кінця об’єктивною, не можу не написати, що маю кілька зауважень щодо подачі матеріалу. Мені не дуже сподобалося, що основним принципом подачі матеріалу став діалог. Головний герой весь час у когось щось розпитував. Місцями так і хотілося устряти із ремаркою: “Ну і терплячка у його співбесідників!” І я розумію, що це прийом показати той світ, та виглядав він, чесно кажучи в чомусь неприроднім. Як на мене, то можна знайти інші варіанти зображення всесвіту. Я хотіла його побачити, а не почути. Якось так.

В цілому враження від книжки, звісно, позитивні. Про неї хочеться поговорити, а то вже значить, що спрацювало. Що вдалося. Безумовним плюсом роману є те, що він виходить за сталі рамки сучасної української літератури. Він однозначно відрізняються від складених стереотипів. І то є добре.

Рекомендую до читання, однозначно!

         Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Юлія Чепурко,

провідний бібліотекар

бібліотеки ЧДУ імені Петра Могили,
м. Миколаїв