Ці історії з Іваном Карповичем мають попередні, що були написана автором у співавторстві. Про це багато розписано у мережі, з перших вуст, тож я повторюватися не буду. Іван Карпович цієї книги вже не є державним службовцем охоронного відділення, вже має свій хутір, займається ретельним веденням господарства, а в переривах поміж цих клопотів розв'язує закручені детективні історії. Адже хист до розплутування ніде не подівся і особливо у зимні періоди йому досить скучно сидіти без справи.
Безумовним плюсом видання є те, що воно однозначно виходить за рамки того, що прийнято сьогодні називати українською літературою. Це не плаксиві історії “про життя / тяжку жіночу долю / усіх чоловіків козлів / чи, скажімо, ой як все погано нас ображають”. Це історії про успішних людей. До того ж, не лише головний герой є успішним в усіх сенсах цього слова. Але й люди навколо на нього, щонайменше його клієнти, і, безумовно, жінки, з якими він має справи. Погодьтеся, це вже ламає стереотипи.
Успішність героя полягає у його прагненні до порядку, розумінні, що саме по собі нічого не зробиться, що до всього тре докласти зусилля, хазяйську руку, а не чекати лотереї чи одноразово упійманої щуки. Детективна складова оповідок розбавляється описаннями. Ох які то описання! Як джмеликі гудуть над запашними яблунями, які млинці з якою начинкою робить кухарка Івана Карповича, якого догляду земля потребує, як правильно борщ їсти, тощо… Начитаєшся такого і щонайменше підеш щось готувати (ніякої фігури не збережеш з цим автором!) До речі, описання того як Іван Карпович сніг розкидав аби дорогу розчистити, чи дрова рубав - так не надихало! Оце автор не доробив. Бо ж воно як треба? Наївся борщу за всіма правилами, пішов сніг покидав, щоб не однобоко було.
Детективна складова оповідок - розфарбована ореолом публічної слави головного героя. Адже про нього та його дар розв'язувати нестандартні історії писалося в журналах, який читали по всій імперії. Часто це допомагало йому у роботі, але згодом, саме це і нашкодило. То буде наприкінці, і надасть змогу авторові продовжити оповідки в іншій книзі. А поки що він викриває жуликів, грабіжників банків, людожерів, бунтівників, ризикує життям захищаючи інтереси клієнта на Кавказі, змагається у спритності з одеськими бандитами, закохується, та…
Є одна маленька деталь, що мені не дуже стала до вподоби. Отой дракон і інопланетяни. Ось тут змушена погодитися із прихильниками законів жанрової ідентичності - не можна настільки вириватися за рамки жанру. Звісно, це моє власне враження, але ось тут, як то кажуть, відчула фальш. Досі вірила в реальність історій, не задаючи питань і насолоджувалася ними. Але ось в тих двох випадках хотілося лише стиснути плечима, мовляв до чого вони тут? До речі, історія з вовкулакою такої реакції не викликала. Тож, може це мені у вовкулаків легше віриться, ніж в інопланетян та драконів?
Що можна сказати на останок? Читайте історії, що ламають стереотипні образи. Зараз ми потребуємо цього. Читайте, та будемо їх обговорювати.
Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.
Як долучитися до проекту, дивіться тут
текст писала Юлія Чепурко,
м. Миколаїв