В книзі йдеться про долі трьох жінок – бабусі Дази, її дочки Віталії, та онучки Олесі. Волею власною та волею долі, вони небагато часу провели всі разом, тож скоріше то доля трьох окремих жінок, аніж родини. Якщо сприймати книгу так, то вона дещо схожа на сценарій до якісного драматичного серіалу (плюс то чи мінус – вирішувати тільки читачу), але я спробувала подивитися на цей твір з іншого боку.

Як на мене, в книзі йдеться не про трьох конкретних жінок, в книзі йдеться про українську жінку взагалі, якщо не про країну в цілому, адже наша країна має жіноче обличчя. І,  одночасно з захопленням, що практично межує з молитвою на честь жінки, її ніжної душі, сповненої бездонної любові і віри, автор виписує всі її комплекси, коріння гіркої долі -  ключовими з яких є тотальна нелюбов до себе і все долаюче бажання врятувати того, кого любиш, бодай ціною власного щастя чи навіть фізичного життя, навіть якщо про таку жертву не просять, або об’єкт рятування того геть не вартий.

Звичайно, неможна прожити життя і залишитися з новеньким, цілісіньким, неушкодженим серцем. Але… Якщо когось з героїнь ґвалтує (в переносному сенсі) доля та час, то інша йде на заклання сама з широко відкритими очима, добре знаючи, що на неї  чекає. Але зупинитися вона не може. Чи то рок, чи то та ж доля, чи любов, якій немає сил опиратися.

Історії жінок – не героїчні і не історично-романтичні. Так, діти ворогів народу нерідко зрекалися батьків,  і не тому, що були поганими, а просто тому, що діти. Так, відмінниці, бува, закохуються в геть непідходящих осіб просто тому що закохуються. Так,  іноді доводиться підробити документи і піти на злочин просто для того, щоб жила ти і жила твоя дитина, і так, найболючіших ударів та зрад завдають лише найближчі люди.

Я сказала, що в книзі немає історичної романтики, то не зовсім так. Володимир Лис знову дуже вдало користується законами долі, які приводять на наш поріг давно забутих, але важливих людей, приводять і нас на найважливіші місця через роки поневірянь та тинянь по всіх усюдах.

Але хіба романтично знайти батька вже дорослою, чи дізнатися через десятиріччя, що всю твою долю визначила людина, яка колись дарувала тобі іграшки на свята? Романтично через роки партизанщини, потім таборів на півночі, висилки, опинитися зрештою, на рідній землі? То не романтика, то закони долі і життя, під час досить жорсткі.

…Доля трьох жінок – різна (і через час, коли їм довелося жити, і через характери), але при цьому вона дуже однакова.  Це майже завжди самотність і не лише фізична, це завжди жертва частини душі… І це завжди присмак гіркої ніжності.

Ви вже читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 Текст писала Інна Токарєва

приватний підприємець

м.Миколаєв.